Їхні відомості різнилися. Усі вказували різні острови, до кожного з яких дістатися можна було не швидше, як за місяць-другий. Вочевидь, у передчутті близької смерті нещасні просто тягли час, сподіваючись на втечу або якесь інше диво.
Деніелові насилу вдалося переконати дейхграфа не вбивати Гастоса та не кривдити мешканців острова. Він доводив, що життя з каперами не було солодким для греків, і кожен з них щодня молився, аби ті залишили острів, тому жоден не тримав би у таємниці місце перебування розбійників. З іншого боку, ще дивнішим виглядало б, якщо Джоні повідомив би комусь напрямок свого плавання, не кажучи вже про місце.
І капітан вирішив дослухатися. Тепер Гастоса тягали за собою скрізь, а в розмові наодинці Данило таки втокмачив старому, що непроханим гостям краще допомагати, і тоді їхнє перебування на Гіосі не буде тривалим.
Плавання до островів, що вказали колишні капери, нічого не дало. Деякі з них виявилися безлюдними, на інших ніхто навіть не чув про Ханса. Каперів топили там-таки, прив’язавши каміння до ніг. Останній, шостий, довго повзав у ногах своїх катів, клянучись, що знає, як виловити Джоні.
Намагаючись уникнути страти, він розповів, що торік, утративши надію зустріти галеон із золотом Нового світу, Джоні запав на португезів, які також плавали туди. Вивчивши шляхи їхніх караванів, капери готувалися до нападу, а отже, шукати їх належало у західному напрямку, обладнавши кораблі прапорами цієї країни.
Та разом з тим був інший шлях. За свідченням усіх страчених каперів, Джоні ховав скарби на островах навколо Гіоса. Адже упродовж двох останніх років шість разів брав на абордаж галеони гішпанів, і стільки ж разів на острів прибували венеційські галери, які купували товар. Тож тут було багато чого заховано, і Ханс мав повернутися. Отже, другий шлях полягав у тому, щоби просто чекати, спостерігаючи за підходами до бухти.
Йоганн замислився. Жоден із цих шляхів його не влаштовував, адже не обіцяв швидкого успіху. В нестримній люті він кидався з кінця в кінець острова, погрожуючи зрівняти усе із землею. Думка, що на всьому Гіосі не може не знайтися бодай однієї людини, котра знає про місце перебування Ханса, їла його.
І ця людина знайшлася. На двох найближчих островах за наказом Деніела було виставлено варту, яка вдень та уночі оглядала підходи до бухти. Одного ранку посильний, вискочивши з човна, наче обпечений, повідомив, що у напрямку бухти пливе галера. Вивівши два флюїти на протоки, ван Герст наказав чекати. Він молився, щоб це виявився Ханс.
На галері, що йшла повним ходом на веслах та вітрилах, добре знали, куди пливуть. Стукіт барабана долинав іздалека, два ряди її весел справно пінили воду, а підняті вітрила роздував ранішній бриз.
— У них лоцман, мілорде, — впевнено промовив Вілфорт, спираючись на гармату. — Ми свого часу не пливли тут настільки сміливо. Не знаю, чи є на галері ваш брат, але хтось її спрямовує, знаючи фарватер.
— Схоже на те, — похмуро відповів Йоганн.
Огинаючи зі заходу Гіос, вони минули вхід до бухти і лівим галсом обійшли мис, спрямовуючись далі. Лише тоді Йоганн дав команду ставити усі вітрила. «Свята Еліза» вийшла з північної протоки напереріз, перегородивши шлях. Ворог відповів цілком зрозумілим маневром — галера, стишивши хід, стала на правий борт, звільняючи порти гармат. Але відразу ж із бухти Гіоса позаду неї вийшов другий флюїт. Усі подальші спроби прибульців тепер не мали сенсу. Непрохані гості мали бути розстріляні з двох кораблів, вогнева міць яких набагато перевершувала можливості супротивника.
На щоглі галери підняли білий прапор.
У шлюпці, що підпливла до «Святої Елізи», двоє сиділи на веслах. Третій стояв на кормі. Білий плащ із хрестом ховав багаті обладунки. Високий та худий, він суворо дивився на грізних нападників, і в очах його при цьому не було страху.
— Хто ви і за яким правом затримуєте нас? — запитав цей воїн. — Відповідайте і звільніть шлях іменем імператора Карла Габсбурґа Іспанського!
— Чим підтвердите своє право затулятися іменем імператора? — запитав у відповідь ван Герст.
— Нам не треба його підтверджувати, — пролунало з човна. — Наш прапор говорить за все. Ця галера належить ордену Святого Іоанна, який вірно служить імператору та Риму, і якщо ви не розбійники, негайно звільніть шлях.
— Ви можете назвати своє ім’я та піднятися на палубу, — подумавши, мовив Йоганн. — Вам покажуть патент за підписом Великого Імператора Карла Габсбурґа, згідно з яким моя флотилія патрулює ці води у пошуках англійського капера Ханса ван Герста на прізвисько Джоні. Тому ваше судно оглянуть мої люди. Лише тоді ви плистимете далі.
— Це нечувана зухвалість! — вигукнув той. — Лицарі Святого Іоанна не потребують імператорських грамот. Нас знають усі!
— А я не знаю, — відповів Йоганн ван Герст. — Тому прочитайте імператорський наказ і скоріться. Інакше ваша галера буде розстріляна.
— Ви справді не знайомі з мальтійськими лицарями, — засміявся перемовець. — Ми підемо до дна разом.