Розсікаючи непривітні хвилі холодного Північного моря, «Свята Еліза» хутко йшла правим галсом на чолі невеличкої флотилії здовж узбережжя, яке вузькою смужкою майоріло по лівому борту. Хвилі підносили корабель, і, злітаючи вниз, він врізався у білі гребені, здіймаючи бризки до самого бушприта, прикрашеного вирізьбленим погруддям тієї, хто став для нього морською богинею.
Троє флюїтів тримали курс на південь уздовж західного узбережжя, день у день наближаючись до протоки Джабал-Тарік, за якою відкривалося тепле Середнє море з купою островів, котрим, за свідченням Деніела, не було рахунку.
Та погляд суворого шкіпера увесь час тягло на протилежний бік, куди щовечора ховалося сонце, звідки прилітав вітер, приносячи через нескінченні морські простори невідомий запах далеких земель. Туди й лише туди Йоганну ван Герсту хотілося плисти понад усе. Втім, у секретері капітанської каюти покоївся не той папір, який дозволив би дивним кораблям, що за такого шторму упевнено сиділи, наче качки, у воді, взяти курс на захід. Інший патент, щоправда, також за підписом Карла Габсбурґа, свідчив про те, що його флотилія з трьох суден волею імператора спрямовується у води Середнього моря як каральна експедиція для знищення англійського капера, розбійника Ханса ван Герста на прізвисько Джоні, ворога іспанської корони.
Саме ця грамота давала трьом голландським флюїтам право безперешкодного проходу Джабал-Таріку та подальшого перебування у тих водах. Йоганн розумів увесь ризик експедиції, як і примарність своїх шансів на успіх, але зупинитися вже не міг. Життя у Гронінґені й тиняння між численними дамбами перетворилося на кару, адже думки про Новий світ доїдали його неспокійну голову та неприкаяну душу.
Війська ненависного Карла Габсбурґа на цей час заполонили Фландрію та більшість ще колись вільних північних земель, перетворивши їх на іспанські провінції, тому діяти проти волі імператора не виходило ніяк. До того ж, кілька найнятих за наказом ван Герста шпигунів, які зуміли повернутися з Австрії та Лотарингії, привезли невтішну звістку.
Супротивник Деніела у Коніксберзі Гатило сказав правду. Міхель Хлінскі, його кривдник та ворог, який понад двадцять років тому, залишивши службу в покійного нині імператора Максиміліана, повернувся до двору польсько-литовського короля, звідки походив як вельможа, невдовзі зчинив заколот проти свого сюзерена і був розбитий королівським військом. Рятуючись од гніву Жигимонта, кнезе Міхель присягнув на вірність правителеві далекої Московії, що воювала з Литовсько-Польським королівством, та перейшов на бік ворога. І вже там, набувши високого стану, внаслідок знову ж таки інтриг між наближеними, був ув’язнений.
Та й це ще було не все. Небеса таки намагалися тримати бік нещасного дейхграфа, проте виявилися безсилими. Останні роки свого життя попередник Карла Габсбурґа, великий імператор Максиміліан, вів перемови з московським царем Василієм щодо викупу свого улюбленця. Таким чином Міхель Хлінскі, або, як називав його Деніел, «князь Глинський Михайло», міг повернутися до середовища цісаря, а отже, опинитися у межах досяжності. Міг. Та як, виявилося, до успіху перемови не привели. Володар дикої країни не послухав наймогутнішого монарха Європи, тому кнезе Міхель Хлінскі досі залишався ув’язненим у далекій та недосяжній Московії, а отже, надійно захищеним від його справедливого гніву.
Саме ця неприкаяність і змусила дейхграфа ван Герста відіслати нове прохання до іспанської корони, а відповідь цього разу не забарилася. Й у випадку успіху йому обіцяли дозвіл на спорядження іншої експедиції — тепер уже у Новий світ, де нещасний сподівався таки знайти для себе нове життя.
Увесь цей час поруч із ван Герстом залишалася ще одна людина, якій довелося розпрощатися з мріями. Життям Деніела стали зброя і загін. Відтепер, куди б доля не закинула дейхграфа Гронінґена, поруч був кремезний воїн, здатний допомагати в усьому. Загоном, чисельність якого зросла удвічі, й надалі командував ван дер Молен, проте Деніел стояв над ним. Коли ж вони обоє з ван Герстом долучалися до мирної справи, ці руки з неабиякою наснагою робили все.
Море не бажало миритися з тим, що фризи відхопили у нього землі. Рік у рік зростав рівень води у прилеглих до берега заболочених місцинах, куди під час бурі накочувалися непривітні хвилі. Тому щороку багато зусиль витрачали на підсилення системи дамб, за які ван Герст відповідав перед радою міст та регентом. І не хто інший, як Деніел одного разу спромігся зробити те, до чого досі не додумався жоден із його радників.
А коли було остаточно прийняте рішення вирушити на пошуки Джоні, знову виникла необхідність переобладнання флюїтів, які напочатку готували, щоби плисти через океан. Тепер їм не загрожували величезні хвилі Атлантики, а потреба завантажувати трюми доверху зникла сама собою. Натомість кораблі мали стати легкими і здатними на швидкий маневр, не втративши при цьому боєздатності.