Сильно вагаючись, мірошник промовчав і, знявши кілька мішків біля комори, рушив далі. Але не встиг виїхати за межі панського обійстя, як побачив Тимка, що виходив із дверей маєтку в супроводі челяді. Ото було б! Хитрий Козим таки випередив його, першим повідомивши про чужинців. Золотий пропав би задарма. Огрівши коней батогом, він рушив далі, аби прислужник старости не побачив його.
Данило віддав три золотих дукати з п’яти, що залишилося у нього. Усіх їх не вистачило б для купівлі доброго шмату землі, й побратими вирішили не зачіпатися з цим. Натомість тепер їхали назад верхи та везли зі собою сокиру, тесла, пилку та інше знаряддя. Поверталися разом, проте віз мірошника їхав далеко попереду. Вони відстали і говорили між собою.
Кінь ішов кроком. Тепер Данило їхав верхи, а Лук’ян біг поруч, тримаючись за поводдя.
— Завтра на березі біля старої тополі ми закладемо першого човна. Це буде щось схоже на верф. А човен буде завбільшки як отой шебек, у котрому ми пливли, пам’ятаєш? До зими встигнемо. А тканину для вітрила купимо у Брацлаві. Продамо те, що зуміємо витесати. Усе вдасться.
Тадеуш Ганзевич нервово перейшовся світлицею і знову визирнув у вікно. Там уже ладнали вози. Вершники виводили коней. Крам складали, накриваючи рядниною, й усе це робили за його наказом. Треба було вирушати. Лист до князя Фрідріха давно був згорнутий цидулкою та скріплений печаткою, проте на столі лежав іще один, написаний учора, і намісник вагався, чи варто його відсилати разом із першим. Певні міркування, цілком зрозумілі, стримували його, розпалюючи уяву, втім рука тяглася до паперу в бажанні скрутити його цидулкою і також віддати посильному.
Уже рік із гаком він господарював на землях уздовж річки Бог, будучи намісником князя в тамтешніх селах. Усе вдавалося, податки справно платили до королівської казни, а попри це зростав і його дохід. Купивши маєток у Брацлаві, пан Ганзевич бачив своє майбутнє княжим управителем на довколишніх землях. Сам князь не сидітиме тут. Потрапивши в ласку короля Жигимонта, він безвилазно перебував при дворі, розраховуючи невдовзі сісти воєводою Київським. І тоді Брацлав…
Ні, князь Пронський, звісно, не залишить брацлавського старостинства, але рук на усе ні в кого не вистачить, і він, Тадеуш Ганзевич, буде намісником у самому Брацлаві. Тільки коли це станеться? Зрештою, Ганзевич не мав на що нарікати. Де зараз його поплічники? Дрібна шляхта, яку зрадили королі й магнати, кинулася хто куди — від служіння посіпаками у панів до продажництва у жидівських шинках. Дехто навіть на землі працював, а інші в Дике поле подалися — козакувати.
Щось схоже чекало і на нього, коли багато років тому недовчений спудей після смерті батька — збіднілого шляхтича — мусив кинути у Вроцлаві науку та повернутися на Пониззя, де процвітали біда та безлад. Хто зна, як склалося б усе для боярина, який не славився ні статками, ні бажанням до ратної служби, якби він не впав ув око князеві Пронському, котрий високо злетів при дворі короля, прийнявши католицтво та перехрестившись із Семена на Фрідріха.
Його новий господар та покровитель розумів, що боярин цей не відзначається хоробрістю, проте пильне всевидяче око Ганзевича завжди бачило те, що ховалося від інших. Пан Тадеуш нічого не забував і за неповний рік навів лад на землях поблизу Брацлава, давши змогу князеві займатися важливішими справами.
Він узяв зі столу папір і пробіг очима власноруч писані рядки:
«…Вельмишановний Княже! Усе, що виклав тут я, ваш вірний слуга, підтверджено доказами. Так, дня третього липня вони розплатилися золотими дукатами з гербом римського імператора Карла Габсбурґа, які були віддані жидові Йосифу Гевелю в обмін на королівські талери. При цьому Данило Корж пояснив, що отримав їх за вірну службу в самого імператора, беручи участь у військовій баталії в південних морях. Разом з тим я, ваш вірний слуга, на власні очі бачив зброю, що мав при собі цей хлоп, і, беручи до уваги її особливості, це може свідчити стосовно правдивості його слів. Цього ж місяця липня сільський староста Глинського добродій Козим Гузь, який справно виконує службу на землях Вашої Світлості, став свідком їхнього двобою на шаблях між собою, і бій цей свідчив про школу фехтування, відмінну від нашої, та неабияку майстерність обох бійців. Об’їжджаючи володіння Вашої Світлості, я мав нагоду бачити згаданих людей та розмовляти з ними і зауважив, що звички їхні не є хлопськими, хоча, за свідченням селян, обоє вийшли з останнього бидла. Це також вказує на те, що вони могли служити у віддалених землях при високих особах».
Що він міг випустити важливого, пишучи листа? Пан Тадеуш думав, і згадки надходили одна наперед іншу. Тим паче відбувалося це зовсім недавно.