Він вибачливо всміхнувся й продовжив розмову. Марлі вивчала котирування. Поллок знов опустився. Цей бік мистецтва їй, мабуть, зрозуміти найважче. Пікар, якщо його справді так звали, саме говорив із нью-йоркським брокером і домовлявся про купівлю певної кількості «пунктів» роботи якогось митця. «Пункти» могли бути чим завгодно, залежно від того, що це за робота, але Пікар, поза сумнівом, ніколи не побачить робіт, які купує. Оригінали робіт статусних митців, найпевніше, зберігаються в сховищі, де їх узагалі ніхто не побачить. Мине кілька днів чи років, і можливо, Пікар знов набере того самого брокера й накаже їх продавати.
Галерея Марлі продавала оригінали. Великі гроші там не крутились, але був якийсь глибинний шарм — і, звісно, шанс щасливо розбагатіти. Вона переконала себе, що їй справді дуже підфартило, коли Ален видав фальшивого Корнелла за чудесну випадкову знахідку. Корнелл посів чільне місце серед брокерів, і його «пункти» дуже дорого коштували.
— Пікаре, — сказав Пако, ніби до слуги, — це Марлі Крушхова. Сеньйор утаємничив її у справу анонімних коробок. Можливо, в неї будуть до вас питання.
— Надзвичайно приємно, — відказав Пікар і тепло всміхнувся, але їй здалося, що в карих очах промайнула іскорка впізнавання. Дуже ймовірно, він якраз пригадував, із яким порівняно свіжим скандалом пов'язане це ім'я.
— Ваша галерея здійснила операцію купівлі, правильно?
— Так, — кивнув Пікар. — Ми виставляли цю роботу в своїх нью-йоркських приміщеннях, і вона багатьох зацікавила. Втім, ми вирішили дати їй іще й паризький шанс, — на його вустах розквітла усмішка, — і ваш роботодавець показав, що ми не прогадали. Як поживає гер Вірек, Естевесе? Ми не бачили його вже кілька тижнів.
Марлі кинула швидкий погляд на Пако, але його смагляве обличчя було незворушним.
— Гадаю, Сеньйорові ведеться цілком добре.
— Чудово! — вигукнув Пікар із ноткою фальшу й повернувся до Марлі. — Надзвичайна людина. Легенда. Меценат, яких не бачив світ. Світило науки.
Марлі здалося, що Пако зітхнув.
— Чи не могли б ви розповісти, де ваша нью-йоркська філія придбала цю роботу?
Пікар змінився з лиця. Подивився спершу на Пако, тоді знов на Марлі.
— Ви не знаєте? Вам не сказали?
— Чи не могли б ви розповісти?
— Ні, — відповів Пікар. — На жаль, не міг би. Розумієте, ми самі не знаємо.
Очі Марлі округлились від здивування.
— Перепрошую, але я не зовсім розумію, як це можливо.
— Вона не читала звіту, Пікаре. Розкажіть. Для її інтуїції краще буде почути цю історію з ваших вуст.
Пікар якось дивно глянув на Пако, але зразу взяв себе в руки.
— Звісно, — сказав. — Залюбки розкажу...
— Ви думаєте, це правда? — спитала вона Пако, коли обоє вийшли під сліпуче сонце на Фобур-Сент-Оноре. У натовпі аж кишіло японськими туристами.
— Я сам з'їздив в Агломерати, — сказав Пако, — й поговорив із усіма причетними. Робертс не лишив жодного запису про цю купівлю, хоча зазвичай був не таємничішим від інших галеристів.
— І помер випадковою смертю?
— Якщо такі смерті взагалі можна назвати випадковими. — Пако вдягнув дзеркальні окуляри «Порше». — Нам не вдалося дізнатися, коли і як він придбав цю коробку. Вісім місяців тому ми знайшли її в цій галереї, і всі наші спроби простежити її історію обривались на Робертсі, а той уже рік як був мертвий. Пікар чомусь не сказав вам, що вони її мало не втратили. Робертс тримав її в заміському котеджі разом із купою інших речей, які його родичі вважали просто цікавинками. Весь лот мало не пішов із молотка на публічному аукціоні. Часом мені хочеться, щоб пішов.
— А ці інші речі, — спитала вона, йдучи позаду в ногу, — які вони?
— Гадаєте, ми їх усі не знайшли? — усміхнувся він. — Знайшли. Їх назвали, — тут він наморщив лоба, активно зображаючи роботу думки, — доволі непримітними зразками сучасного народного мистецтва.
— Робертс чимось таким цікавився?
— Ні, але ми дізналися, що приблизно за рік до смерті він подав заявку на членство в тутешньому Інституті Ар-брют і став офіційним патроном гамбурзької колекції Ешманна.
Марлі кивнула. Ешманн збирав лише роботи психотиків.
— Ми майже цілковито впевнені, — вів далі Пако, беручи її за лікоть і заводячи за ріг у провулок, — що він не намагався скористатися ресурсами жодної з двох установ, якщо тільки не найняв когось підставного, а це ми вважаємо малоймовірним. Звісно, Сеньйор заплатив кільком десяткам науковців, аби ті проштудіювали документацію обох. Марно...
— А чому Пікар сказав, буцімто нещодавно бачив гера Вірека? Хіба це можливо?
— Сеньйор заможний. Сеньйор може з'являтися в розмаїтих іпостасях.
Він завів її в хромований ангар, де блищали дзеркала, пляшки й ігрові автомати. Завдяки дзеркалам приміщення видавалося глибшим, ніж насправді: на тильній стіні Марлі бачила відображення бруківки й ніг перехожих, спалах сонця на ободі колеса. Пако кивнув сонному чоловікові за стійкою і провів її за руку між густим плетивом круглих пластикових столиків.
— Можете відповісти на дзвінок Алена тут. Ми переспрямували його з квартири вашої подруги.
