По факту, ми поїхали в АТО за два дні. Вранці ми прийшли до ЗКБ, заступника командира батальйону: «Ну шо, коли буде учьо-ба?» — «Яка, б**дь, учьоба! Завтра, с**и, п**ете в АТО!» — «Стоп, так ви ж казали...» — «Мало що я казав!» Коротше, все вони знали від початку. У них був недокомпект — вони й вирішили доукомплектуватись.
Ці люди — як діти
Про армію і алкоголь — це жопа. Жопа постійна. Зараз я тобі розкажу.
Ми їхали три дні. Виїхали 2 вересня, приїхали 4 вересня. З усього ешелону — тобто з усього батальйону — не бухало одне наше купе. Один спецназівець, один десантник, байкер, брат байкера, я і програміст.
Тепер всі обсирають армію — але чому ці люди так бухають?
Добровольці в батальйоні були в основному офіцери — ну, крім байкера, він сержант. Але це сержант, який вартує десятьох офіцерів.
Солдати ж — призовники. Мене-от не призвали. А призивають — кого? Це Миколаїв, і у нас було три типи людей. Оператори сємєчних пресів; маршруточники й водії; і комбайнери. Власне, ось ці комбайнери в посадках нас із тобою й захищають.
Ці люди — як діти. Ось ці комбайнери й оператори пресів... Так, особливо оператори пресів. Сідають біля вогнища: «Ой, розкажи нам ще щось про Сан-Франциско». Як діти, розкажи нам ще одну казочку. «І що, ти справді був у кварталі геїв? Ого, і шо там — настоящіє гомікі?» Діти, я ж кажу.
Бухають? Але ці солдати — герої. Так, бухають. Але що їм іще робити? Якщо людина каже: «Краще здохнути, ніж жити в такій країні, з такими п***сами». І це вони кажуть про президента, уряд, генштаб, про всіх. Вони ненавидять Київ. Недолюблюють захід, бо начебто західні батальйони ротували вчасно, а людей з півдня невчасно, бо вони не «свої». Я не кажу, що це правда, — я тобі їхні міфи розказую.
І от ти комбайнер. Чи оператор пресів. По-перше, вони бухають і по гражданкє. Якщо у тебе безнадьога, ти працюєш, як віл, а отримуєш півтори штуки гривень — понятно, що ти забухаєш. А тут тебе відірвали від дружини — ніхто тобі мізки не чистить. Ти хочеш розслабитись. Тебе кожного дня можуть вбить. На тебе всі забили — починаючи від командування твого батальйону, закінчуючи Міністерством оборони. Нам за весь час від держави видали тільки автомати — і потім, після скандалу, броники. Це окрема історія.
«План К»
Правда, боєприпасів дають неміряно. Згущонки-тушонки теж неміряно. З хавчиком проблем не було — а з рештою величезні. У мене хоч ситуація, що я можу поволати на «Фейсбуку» — й волонтери підмучували нам, що треба. І тепловізор, і дальноміри. Хіба що БТР не підмучували.
В усіх повільно їде дах. Уяви собі, раз на тиждень тобі кажуть: на наступному тижні ми тебе ротуємо.
Поки ми там стояли — «сепарів» три рази ротували. Спершу були чеченки. Ці пуляють на кілометри вліво і вправо — і їм пофіг, влучать вони в цивільних чи ні. Потім були російські військові. Ці стріляли точно. У нас п’ятеро загинуло, поки я служив — по всіх чітко попали російські військові. А потім їх ротували на оцих ростовських волонтерів — вони, дурні, пішки на нас поперли, наші їх поклали.
А нашим все обіцяють ротацію, але відкладають. Дах у солдат і їде. Й у тебе самого їде дах. Якщо у тебе підлеглі набухані, ти як офіцер ідеш по посадці й розумієш: якщо зараз попруть «сепари», то єдине, що тебе врятує — це «план К».
Що таке «план К»? К — значить кукурудза. Коли був перший дощ і всі конкретно набухались, ми розробили план, як п’ять трєзвєнніков відійдуть у кукурудзу, протримають оборону, скільки можна, і потім звалять у сусідню бригаду.
А отак наша армія і тримається. Думаєш, російська армія не така? Я думаю, Russian army is overrated. Така ж клоака, тільки більша і з ядерною зброєю.
Але ці солдати, хоч і бухають — це герої, що лишилися. Розумієш, у нас злиняло 60% батальйону. Ми взагалі перші півтора місяці були там нелегально. За паперами ми були на якомусь там полігоні Широкий Лан. Стандартна тема. А 60% написали рапорт: «Не хочемо служити в АТО». Здали зброю і звалили. Їх тепер **е прокуратура, звісно — але обов’язково напиши, що я їх абсолютно не засуджую. Люди мали повне право проголосувати ногами проти дебілів, які їх відправили зачищати Тельманове без броників.
Нам видали броники централізовано аж через декілька днів після того, як ми постояли під обстрілами. Мужики сказали: «Або ми прямо зараз зй**ємо звідси, або нам видають броники». Навіть не так. «Ми згортаємося, спочатку фігачимо штаб — а тоді йдемо на Миколаїв».
У нас був переломний момент, коли військових інженерів бездумно кинули за лінію фронту. У нашій сучасній армії є таке дебільне явище: ось у них у штабі на карті намальовано, що тут лінія фронту. А те, що по факту «сепари» давно пройшли на 15 кілометрів углиб нашої території, окопані, встановили міномети — нікого не гребе. І нас хотіли поставити саме в таку ділянку.
