Ротний відмовився — його ледь не відправили під трибунал. «Ладно, харашо». Його лякали тим, що військові інженери сидять на ваших позиціях, їдять ковбасу — а ви боягузи, не хочете їхати. Він каже: «Ну там нем-м-ма військових інженерів, не може бути». — «Ні є, і завтра ми вам ще пришлемо». — «Ну харашо». Завтра він їде на місце — по дорозі їх зустрічають. Дванадцять інженерів зникли безвісти.
Частина потім пробралась у штаб через хащі та посадки. Злі та стомлені. Але декілька так і зникло безвісти: чи вбиті, чи у полоні.
Фейсбук і Босх проти алкоголізму
Звичайно, алкоголізм робить багато горя. А хто солдатів проконтролює? Всі офіцери так само бухають. Як контролювати алкоголізм? Та треба дбати про людей! У нас не було, наприклад, психолога.
Мене рятував Фейсбук і Босх. Мені часом кричать уже: «Ей, очкарик! Іди сюди, забухай з нами!» А я сиджу і строчу у Фейсбук. Це така терапія. О, вже п’ять лайків — о, уже сто лайків. Може, тому я й не збухався.
Я взагалі мнітєльний. У мене навіть галюцинації були. Якось сидимо на посту, і бачу — стоять три російських десантника й хитаються. Так ніби танцюють. І от годину стою — і годину вони хитаються. Мені товариш каже: «Гєна, тебе глючить! Нема там десантників. Це дерева». І я розумію, що не будуть три десантника годину танцювати, якщо вони тільки не з не кордебалету Борі Моісєєва. А мозок все одно дає сигнали, що це російські десантники.
Про таких мнітєльних — мені потім товариш історію розповів. Був у нього під Мар’їнкою один мнітєльний. Вночі чує скрегіт, і по рації: «Ай, заряджають!» — «Заспокойся, це «сепари» залізо на металобрухт п**дять». — «Ні, заряджають!» — «От побачиш, і завтра будуть заряджати, і післязавтра». Отаке десь у мене ставлення до того, що відбувається. Донбас хочуть здати на металобрухт. Все, що б могло годувати мільйони людей, здають на брухт, не думаючи про майбутнє. І наше діло — не дозволити цього.
Я оце постійно жартую. Це така захисна реакція. От коли вже не жартується — тоді їде дах. Потрібна терапія.
Дуже люблю цей фільм, знаєш — «Залягти на дно у Брюґґе». Пам’ятаєш, вони там картини Босха роздивляються? Я скачав собі «Сад земних насолод» в офігенному розширенні.
Сидиш у бліндажі під обстрілом — і роздивляєшся, скільки там вершників. Критику качав з www.jstor.org.
Ми з жінкою хочемо в Брюґґе з’їздити разом із дітьми, коли це все закінчиться — але їй після десяти відкритих шенгенів Бельґія відмовила у візі. Може, тому, що вона з Макіївки.
Тут немає змії
В армії нема поняття «холодно». Є «свіжо», «дуже свіжо» і «піпєц як свіжо».
Мені гріх скаржитися. «Київстар» регулярно відправляв мені все, що треба. І я спав у бліндажі, так склалося. Туди ж поклали картоплю, цибулю — бо це був найближчий бліндаж до кухні. Цибуля відганяє комах, спати легше.
А більшість спали в посадці у дешевих туристичних наметах. В літніх наметах. Один матрац під себе, вкриваєшся кількома ковдрами — а щоб було тепліше, згори ще одним матрацом.
А ще — миші. Вони скрізь. Є дві стратегії. У програміста була стратегія: він усіх валив мишоловками. Я вирішив, що треба навпаки: хай найсильніші миші відіжмуть район, вириють уже за раз усе, що їм треба — й більше мене не будуть турбувати.
Так і сталося. Найсильніші миші віджали район, тримали його — й інших мишей не пускали. Трохи собі лазили. Якщо вже сильно нагліли — я ганяв їх штик-ножем.
Бо коли миша над тобою просто бігає — то над тобою сипеться. А якщо вона риє нірку — то на тебе може отака брила землі впасти. Я часто спав у касці. А то спиш, і на тебе БУДУХ! Ти спросоння: «А-а-а, нападають!»
Миші — таке. Я боюся змій. Коли ліз у бліндаж, завжди казав собі: «Тут немає змії». І так в усьому. Коли я був на дальньому дозорі — це ти сидиш із напарником поперед усіх і не стріляєш, а тільки по рації повідомляєш про пересування та кількість. Якось почався бій, прийшли наші підрозділи — одні по одних фі-гачать, і «сепари» підстрілюють. Мене не видно ні тим, ні іншим.
Отут я і всрався. Кулі літають в усі боки, а ти сидиш на тому дальньому і повторюєш, як мантру: «Тут немає змії, тут немає змії, тут немає змії... Я не загину, не потраплю в полон, я повернуся живий». І повернувся.
Місцеві — різні бувають
Місцеві? Все сильно змінилося ближче до зими. До нас приїжджає мужик на старенькому «жигульонку». І тут стою я, в окулярах. По мені не скажеш, що я бойовик «Правого сектора». Хоча насправді-то бойовики «Правого сектора» — часто саме такі
