Він приїхав до бару в наступні вихідні, потім ще в наступні. Але на треті вихідні не приїхав. На той час Нейтанові вже було заборонено відвідувати паб, крамницю й усе, варте відвідування в радіусі шестигодинної їзди. Тривалість заборони була невизначена. Коли він нарешті зламався й запитав, йому відповіли — безстрокова. На сьогодні минуло вже дев’ять років і чотири місяці, а заборона триває.
— А біля Кема не було записки? — запитала Ільза з-під мотузки, повертаючи Нейтана в сьогодення. — Або в машині?
— Ні, — озвався він. — А тут нічого?
Вона похитала головою.
— А в кишенях у нього не було нічого такого, що могло б пояснити, чому він опинився там, а не в Леманових горах?
— Ні. А як щодо рації? Він не зв’язувався?
— Я цілий день була в кабінеті, ніяких викликів. Я б почула.
Нейтан уявив великий кабінет, де за письмовим столом виконувалася робота, яка підтримувала справне функціонування господарства. Працювати доводилося сім днів на тиждень: замовляти ТМЦ, наймати підрядчиків, перевіряти нарахування зарплатні й рахунки від постачальників. Коли Нейтан був молодший, цим займалася Ліз, а нині ця справа перейшла до Ільзи.
— І Баб, і Гарі обидва сказали, що останнім часом Кем відчував деякий стрес, — мовив він.
— Що? Лише останнім часом? — роздратувалася Ільза.
— А це тривало довше?
— Сам знаєш, як воно — керувати цим місцем.
— А ти його не питала чому?
— Звісно, питала, — одразу почала захищатися вона. — А він сказав, що все гаразд. Тут завжди щось потребує уваги. І те, що Кемерон тяжко працював, ще не означає...
Вона не договорила: вони обоє угледіли якийсь рух у дворі й озирнулися подивитися. В сутінках вони побачили Баба, який ішов у дальній куток паркану, де земля починала підвищуватися. Зупинившись, він почав роздивлятися латку ґрунту. Навіть з такої віддалі Нейтан знав, де саме стоїть брат. Баб не озирнувся на мотузки з білизною, і Нейтан не був певен, чи він узагалі побачив їх серед простирадл.
— Що це він там робить? — нахмурилася Ільза.
— Бозна.
Баб стояв біля підніжжя батькової могили, й у нього над головою Нейтан бачив обриси евкаліпта, якого посадив разом з братами двадцять років тому, після похорону.
День був спекотний, робота тяжка, але це була ідея Ліз, тож вони викопали яму в узголів’ї могили. Дерево вже пристойно розрослося, і його віття гойдалося, чорне на тлі неба.
Ліворуч від могили Карла Брайта були розмічені ділянки для всієї родини, коли прийде їхній час. За нормальних обставин ділянка безпосередньо поруч з татом мала б належати Ліз, але нині там лежатиме Кемерон, збагнув Нейтан і аж здригнувся.
— Мені треба повертатися, — зненацька випросталася Ільза. З її виразу обличчя Нейтан запідозрив, що їй спало на думку те саме, що і йому. — Хочу перевірити, як там дівчата, перш ніж вимкнеться генератор.
Генератор вимикали щоночі для економії пального і грошей, отож на цілу ніч електрика відрізалася, а весь маєток поринав у цілковиту темряву. Нейтан звик до цього. Останнім часом він почав вимикати власний генератор усе на довше й на довше, тож від заходу до світанку лежав самотою в непроглядній пітьмі.
— Іди, — мовив Нейтан і кивнув на мотузку. — Я все принесу.
— Дякую.
Здавалося, Ільза збиралася ще щось докинути, але передумала. Вона рушила геть, і тут перед Нейтановим обличчям напнулося простирадло, ховаючи її з очей; коли він відсунув простирадло, Ільза вже зникала в будинку. Нейтан знову повернувся до мотузки. В сутінках, які дедалі поглиблювалися, біла постіль мала тьмяний червонувато-сірий відтінок.
На тому кінці двору Баб досі стояв біля розмічених могил, і видно було тільки його спину. Нейтан потягнувся по наступне простирадло, але зупинився: Баб зробив останній ковток з бляшанки, поставив її на землю й опустив руку до ширінки. За секунду почувся непомильний звук, з яким довгий струмінь сечі вдаряється в землю. Нейтан стояв цілком непорушно. Звук усе линув, поки нарешті дзюрчання не зменшилося й не затихло. Закінчивши, Баб застебнув ширінку й перевальцем рушив до будинку, навіть не глянувши на Нейтана. Тихі нотки в повітрі засвідчили, що він насвистує.
Нейтан не ворушився, поки брат не зник. А тоді підійшов до огорнутого тінями родинного цвинтаря, стараючись ступати обережно. Поглянув на землю, де похований тато і куди скоро ляже Кемерон, далі присів і помацав кінчиками пальців ґрунт. Той уже висох. Спрагла земля всотала вологу. Неможливо було визначити, на яку могилу насцяв Баб.
