Поки Ільза говорила, Нейтан спостерігав за нею. Минуло вже десять років, але іноді, за правильного освітлення, вона досі нагадувала дівчину за шинквасом, з якою він познайомився того вечора. Він теж був геть інакшим тоді, коли вчащав у єдиний бар у містечку. Долав довгий шлях занадто часто, якщо по щирості, коли рана від розлучення ще була доволі свіжа.
Його дружина
Нейтан пообіцяв Зандерові, що телефонуватиме йому в Брисбен щодня, але не міг додзвонитися занадто часто, щоб це було випадковістю. А коли таки вдавалося додзвонитися, Зандера забирали від телефону дуже швидко, ще не встигали вони нормально побалакати, і Нейтан лишався слухати гудки. З Джекі неможливо було узгодити дату обіцяного візиту. Нейтан примусив себе дати їй достатньо часу, щоб призвичаїтися до нового життя, потім дав ще трошки, але того конкретного вечора він заходив у Баламарський паб після того, як перевів на родинного адвоката захмарну суму.
Розлука з сином навіювала сум, а платня адвоката навіювала відчуття, що він жебрак, і того вечора Нейтан пішов у паб, не очікуючи, що його відчуття зміняться. Будьмо реалістичні: від кухля пива в порожньому пабі чоловік отримує небагато користі.
Але там була Ільза.
Вона була єдина з того боку шинкваса, а він — єдиний з цього боку, отож вона обслужила його з усмішкою, і Нейтан представився. Вона присіла навпроти, й вони побалакали. Ільза вже пропрацювала в пабі рівно три тижні й один день, розповіла вона, а приїхала сюди з наплічником за спиною рівно три тижні та два дні тому. Сама вона була голландка, але вивчала в Канаді довкіллєзнавство; спираючись на шинквас, вона з м’яким мелодійним акцентом навчала Нейтана правильно вимовляти її ім’я.
— Іл-са, — спробував вимовити він, і вона всміхнулася.
— Доволі близько.
Він тренувався, поки не вийшло правильно.
Її батьки були розлучені, й мама рік тому померла від раку грудей... на цьому Ільза змовкла й довгу хвилю стояла, втупившись поглядом у шинквас, і зрештою Нейтан нерішуче простягнув долоню й поклав їй на руку. Тоді Ільза всміхнулася, й у нього в грудях наче щось зрушило. Хай там як, сказала вона, це дало їй стимул нарешті вирушити в подорож. Зазнати пригод і трохи подивитися світ.
— І як тобі наша глушина? — запитав Нейтан, і вона розсміялася.
— Круто. Це наче край світу.
Він оплатив їм обом випивку й сидів разом з Ільзою в порожньому барі, переповідаючи їй місцеві плітки. В машині в нього лежала акустична гітара, отож (пізніше на згадку про це він помирав від сорому) він приніс її і заграв для Ільзи. Але вони сміялися під не відомі їй австралійські пісні, які він грав, а вона замовляла йому голландські пісні, про які він і не чув зроду.
«А як ще у ваших краях розважаються люди?» — згодом поцікавилася вона тоном, який трохи нагадав те, як колись до нього говорила Джекі. За старих часів, коли все ще було добре.
«Окрім як ходять сюди? — мовив Нейтан. — Дай-но поміркую. Іноді полюбляють побитися». Вона закотила очі. «Це правда, не варто недооцінювати. Торік парочка родичів з Атертону вовтузилася посеред вулиці чотири години. Люди повиносили крісла й дивилися бійку».
«Чотири години? — розсміялася вона. — Якщо це правда... а я в це не вірю, до речі... вони б’ються або дуже добре, або дуже погано».
Нейтан у відповідь широко посміхнувся. Є й інші речі, якими в цих краях розважаються люди. Наприклад, можна заїхати в піщані дюни з пляшкою вина і спостерігати захід сонця над пустелею. З правильною людиною це дуже навіть приємно.
Дивлячись на легенький нахил її голови й усмішку в неї на вустах, Нейтан був майже певен, що вона б на таке запрошення відповіла згодою. Необов’язково сприймати це надто серйозно — Боже правий, та він і не збирався одружуватися вдруге, — але ж він нині офіційно вільний і одинокий. І це просто поїздка в дюни з туристкою. Від цього до біса далеко до обручки на чиємусь пальці. Але (Нейтан не помітив навіть, як зринула гіркота) від обручки на пальці не так уже й далеко до чотиризначного рахунку від адвокатів. Отож Нейтан стулив рота й дозволив цій миті проминути.
Натомість вони ще раз випили і трохи посміялися, а під кінець вечора, коли Ільза вже зачинялася, вони зупинилися лицем до лиця на порозі, обоє зненацька зніяковівши, і Нейтан запитав, коли вона працюватиме наступного тижня. Як зазвичай, він переночував на задньому сидінні своєї машини, куди крізь вітрове скло світили зірки, а повертався додому з усмішкою на вустах уперше за довгий час.
