Нейтан приїхав з Кемероном і не встиг припаркуватися, як побачив Джекі. Вона сиділа біля багаття з іншою дівчиною, яка сміялася на якийсь жарт і в жовтогарячих відблисках полум’я неуважно заплітала й розплітала товсту косу. Вони обидві пили пиво. Джекі, побачивши Нейтана, подарувала йому одну з тих усмішок, якими обдаровувала його останнім часом, і він мало не перечепився — так квапився вилізти з машини. Він і забув про існування брата, поки той не з’явився поряд — його довга тінь замерехтіла на землі.
— Ця дівчина, Дженна, працювала в господарстві тата Джекі, — пояснив Нейтан. — Англійська туристка, яка приїхала сюди зі своїм хлопцем. Хлопцю довелося лишитися на господарстві, отож вона поїхала на вечірку без нього, з Джекі.
Як на ці краї, вечірка була шикарна. Нове пиво відкривали, щойно закінчувалася попередня пляшка, усе гуло від сміху й балачок, бо друзі іноді не бачилися по декілька років. Число присутніх зростало, коли приїздив гурт новеньких, а потім спадало, бо кількість алкоголю почала зменшуватися, ніч закінчувалася, а парочки — і давно визначені, і новостворені — брали все від таких рідкісних особистих зустрічей, на півгодини зникаючи в темряві дюн. Нейтан нікуди не поспішав. Ні його, ні Джекі тої ночі не чекали вдома, а в них були свої плани, і в місті на них уже очікував порожній будинок приятеля. А Кем, коли готовий буде вирубатися, знає, де шукати заднє сидіння машини.
Нейтан пригадував, як обійняв Джекі, вона всміхнулася, і її волосся зблиснуло у світлі від багаття. Він знав, що чекає на нього далі, й був цілком задоволений життям. Він точно не пригадує, коли вперше помітив Кемерона і Дженну разом. Може, коли Дженна підвелася, щоб принести їм обом ще пива, потягнулася, закинувши руки високо над головою й оголивши смужку пружної шкіри, а Кемерон знизу задивився на неї. Вона явно спостерігала за тим, як Кемерон спостерігає за нею, коли вона повільно пішла до холодильника, так само повільно повернулася назад і присіла просто поряд з ним. У Нейтана досі стояла ця картина перед очима.
— Пригадую, Дженна була старша, — сказав Нейтан. — Думаю, на той час їй було років двадцять.
Кемерон саме був у незграбному перехідному віці. У шкільній формі, з відмитим обличчям і зачесаною чуприною, він більше нагадував підлітка. Але в робочому одязі, на господарстві, його можна було прийняти за чоловіка завдяки добре накачаним фізичною працею плечам, рукам і спині. У мінливому полум’ї, ще й крізь серпанок алкоголю, можна було прийняти його і за того, і за того.
— Було очевидно, що Кем зацікавився нею, — мовив Нейтан. — Люди казали, що в неї в маєтку лишився хлопець, але вона цим начебто не переймалася, тож чого повинні були перейматися ми? Я навіть не бачив, щоб вона розмовляла ще з кимсь: вони з Кемом просиділи майже всю ніч разом.
Нейтан і сам уже трохи хильнув, коли наступного разу озирнувся й побачив Дженну, яка сиділа біля багаття, притулившись Кемеронові до ніг. Кем щось сказав, і вона розсміялася. Він сказав ще щось, і вона закинула обличчя, яке опинилося зовсім близько біля його обличчя. Вони обоє тримали по пивній пляшці. Незайняті руки були переплетені разом.
Коли Нейтан озирнувся наступного разу, вони цілувалися, й Кемеронова рука гладила Дженнину не до кінця заплетену косу. В Нейтана майнула думка, чи не слід перемовитися з молодшим братом, як чоловік з чоловіком, але він підозрював, що Кем йому за це не подякує. Аж тут Джекі звелася навшпиньки і щось шепнула Нейтанові на вухо, і все навколо вмить розчинилося.
Вони кинули Кемеронові ключі від Нейтанової машини і звеліли потім підвезти Дженну назад у місто або переконатися, що це зробить хтось інший, а самі поїхали в порожній будинок з усією швидкістю, на яку був спроможний червоний бездоріжник Джекі...
Нейтан глянув на Зандера у дзеркальце заднього огляду.
— Словом, я поїхав з вечірки з твоєю мамою, щоб пересвідчитися, що вона безпечно дістанеться в місто...
Баб пирхнув, а Зандер удав, що не помітив.
— ...а наступного ранку ми наштовхнулися на кількох людей з вечірки. То була знайома Джекі й парочка хлопців з Атертону, і всі вони розповідали, що після того, як ми поїхали, Кем і Дженна... — Нейтан побачив синове віддзеркалення й завагався.
— Переспали? — підказав з пасажирського сидіння Баб.
— Ага. Дякую, Бабе.
Нейтан пригадував, що це все здавалося доволі кумедним. Вони всі сміялися. Кемерон Брайт, який приїхав на шкільні канікули, примудрився вкласти за дюнами туристку.
— Оце було і все. Поповзло трохи пліток. Доволі стандартний ранок після вечірки, — мовив Нейтан. — Коли я знайшов Кема, він з вельми задоволеним виразом на обличчі спав у моїй машині позаду заправки. Джекі поїхала шукати Дженну, а ми з Кемом повернулися додому.
Дженна ночувала в гуртожитку біля пабу разом з кількома наймитами. Згодом Джекі розповідала, що дорогою назад у маєток з нею все було добре. Може, тільки була вона занадто тиха. Засоромлена, мабуть. І з похмілля, це точно. Але все було добре. Вона і словом не прохопилася про Кема, а Джекі не питала.
