— І десь один день все так і лишалося, — мовив Нейтан.
Усю дорогу додому Кем шкірився, як ідіот, у бічне дзеркальце. Коли наступного пообіддя пролунав дзвоник, він і далі шкірився.
— І що сталося? — нахилився вперед Зандер.
— З Дженною все було вже не так добре.
Повісивши слухавку, Карл Брайт розлютився як ніколи. Це була холодна як лід злість, яка робила його особливо непередбачуваним, а Нейтана змушувала особливо стерегтися. Карл викликав старших синів.
«Ви двоє. Сюди».
Нейтан і Кемерон кинулися до нього наввипередки. Вони стояли спинами до стіни, коли Карл указав на телефон. Він заговорив тихим голосом, і це було тільки гірше.
«Що це за бридню мені тут розповідають про якусь дівчину, га?»
Нейтан утупився в дорогу перед собою. Баб спостерігав за ним з пасажирського сидіння, а Зандер нахилився вперед. Нейтан намагався відігнати оте давнє відчуття, яке зараз поповзло по тілу, але до кінця так і не зміг.
— Було очевидно, що плітки з вечірки розлетілися, — мовив він. — Ясна річ, Дженнин хлопець довідався, що було в неї з Кемом, і не дуже зрадів, як ви можете уявити... — Нейтан хвильку помовчав. — А потім Дженна і її хлопець приїхали в місто і з’явилися в медичному центрі...
У клініці Дженна поговорила зі ще молодим Стівом Фіцджеральдом, свіжішим з обличчя, бо тоді він тільки ставав на ноги на своїй першій постійній роботі в Баламарі. Після цього Дженна разом зі своїм хлопцем перетнула вулицю і зайшла в поліційну дільницю. Там вони посиділи з тодішнім сержантом за чашкою чаю. Там ще служив не Гленн, але дуже схожий на нього коп. Коли вони пішли, сержант подзвонив у маєток Брайтів, виявляючи люб’язність до своїх земляків. Нейтан досі пам’ятає вираз на обличчі Ліз, коли вона почула те, що їй сказали. Це були різні відтінки двох почуттів: жаху й недовіри.
— Що Дженна сказала в поліції? — запитав Зандер.
— Що вона не хотіла сексу з Кемероном, але була надто п’яна, щоб його зупинити, — відповів Нейтан.
У машині запала приголомшена тиша.
— Вона сказала, що її зґвалтував
— Думаю, конкретно це слово не фігурувало, — мовив Нейтан. — Тогочасний коп казав, що вона його жодного разу так і не вжила.
Ліз хотіла негайно брати Кема і їхати в місто, щоб побалакати зі Стівом Фіцджеральдом і сержантом — і вирішити це питання раз і назавжди. Карл їй не дозволив. «Хлопець не буде прогинатися перед якоюсь нахабною сучкою, бо вона прокинулася вранці й передумала, ясно?» Кемерон, білий з обличчя, топтався на місці. Ніхто не питав його думки.
— Дженнині слова облетіли місто буквально за п’ять хвилин. Але... — Нейтан замовк, не відриваючи очей від курної дороги. — Але нас на вечірці було дуже багато, і всі бачили, що ці двоє всю ніч не відривалися одне від одного. Я це бачив, твоя мама бачила, Зандере. Всі, хто там був, засвідчили те саме.
До кінця дня навіть ті, кого там не було, уявляли все так, наче бачили на власні очі. Дженна була на повні три роки старша за Кемерона, який приїхав на бісові шкільні канікули, Господи Боже. І саме вона всю ніч вкладала алкоголь дитині в руку, хоча офіційно він був ще замалий, щоб пиячити. Плюс на вечірці було багато дівчат — розсудливих місцевих дівчат, які ніколи не попускали місцевим ідіотам, тож якби Дженна справді не хотіла нічого робити з Кемероном за дюнами, могла просто закричати — і все було б гаразд. А потім ще вона дозволила йому завезти її назад у місто. Якби це був хтось інший з місцевих хлопців, може, вона могла б і посіяти деякі сумніви. Але не у випадку з Кемом Брайтом. Він був ще дитиною, до того ж гарною. Він ще навіть не доріс до повного розуміння того, що відбувалося.
Нейтан доїхав до повороту, колеса потрапили на нерівну ділянку дороги, й машина затрусилася.
— Обережніше, — мовив Баб. — Це ж я десь тут позавчора зіпсував собі колеса.
— Десь тут? — Нейтан уже бачив удалині вершину Леманових гір. Він глянув на Баба. — Я гадав, ти їхав на зустріч з Кемом з північного пасовиська?
Наїхали на яму, машина здригнулася, і Нейтан був змушений знову перевести очі на дорогу.
— Дорога там надто піщана, — сказав Баб. — Довелося зробити гак. Попереду небезпечне місце, я попереджу, якщо вчасно його побачу.
Нейтан намагався уявити, в якому це місці Баб міг виїхати на цю дорогу, аж тут утрутився Зандер.
— То що було після того, як Дженна поговорила з поліцією?
Нейтан на мить замислився.
— Взагалі-то нічого.
— Нічого?
— Ні. Ну, тобто день чи два ще були до біса напружені. Тато сердився.
Одна справа — коли Карл Брайт шпетив власних синів, і зовсім інша — коли хтось чужий обмовляв їх на людях. Особливо якщо обмовляли Кемерона.
— Але все згасло, так і не розгорівшись.
— Що — просто так? — нахмурився Зандер.
— Ага. Схоже, Дженнин хлопець заспокоївся. Джекі говорила, вони обоє пішли до її тата, сказали, що передумали й хочуть поїхати. Віддали заяви на звільнення. Наступного дня вони спакували речі й забралися. І на цьому все закінчилося.
