Нейтан відчув на плечі м’яку руку й посунув стільця, щоб дати Ліз пройти на своє місце. У штучному освітленні вона мала ще гірший вигляд. Шкіра навколо очей набрякла й почервоніла від плачу. Кейті поставила перед Ліз тарілку, й мати подивилася на ту з трохи зачудованим виразом. У коридорі задзвонив телефон, і Ліз і Гарі водночас відсунули стільці.
— Я відповім, — мовила Ліз. — Це, може, Гленн.
— А що він узагалі вам сказав? — спитала Ільза, коли Ліз вийшла з кухні.
— Нічого такого, чого ми й без нього не знали, — озвався Гарі. — Розпитував трохи, в якому стані був Кем. І як ішли справи в господарстві.
— І що ви йому розповіли? — Ільза пильно дивилася на Гарі.
— Як і очікувалося. Що тут усе було нормально, але Кем був чимось стривожений.
— А він запитав чим?
— Звісно.
— І?
Вираз Гарі ледь помітно перемінився, проте очі й далі не відривалися від Ільзи.
— І ніхто з нас не міг нічого особливо пояснити. Тож, гадаю, він захоче розпитати й тебе.
Ільза окинула оком доньок, які спостерігали за розмовою.
— Мабуть, ліпше поговорити про це пізніше.
Кілька хвилин чути було тільки стукотіння приборів по тарілках і цокання кухонного годинника. Потім Нейтан, прочистивши горло, обернувся до Гарі.
— Я подумав, що завтра можна буде поїхати в Леманові гори. Спробувати полагодити ретранслятор.
— Було б непогано. Баб може тобі допомогти, — глянув Гарі на Баба, і той кивнув.
— Та не треба, — сказав Нейтан. — Я візьму Зандера.
Гарі похитав головою.
— Дорога далека, а рація не працює. Беріть і Баба також.
Нейтан саме розтулив рота для відповіді, коли в дверях з’явилася Ліз із дивним закам’янілим обличчям.
— Гленн хоче поговорити з тобою, — мовила вона до Ільзи, і та підвелася й вийшла з кухні.
— Що трапилося? — запитав Гарі.
— Нічого. Все гаразд, — силувано всміхнулася Ліз до дівчат. — Але можна тебе на два слова, Гарі, якщо ти не проти?
Нейтан бачив, як на обличчях Баба й Зандера відбилося таке саме збентеження, яке відчув і він. Гарі рушив за Ліз надвір, почувся брязкіт сітчастих дверей, а за хвильку з веранди долинули приглушені голоси. Туристи обмінялися поглядами, забувши про їжу на тарілках.
Минула хвилина, ще одна. Ніхто не повертався. Присутні на кухні повільно побрали виделки і продовжили їсти.
Минуло чимало часу, перш ніж Нейтан почув у коридорі кроки й рипіння сітчастих дверей. На веранді додався ще один приглушений голос; розібрати нічого не можна було, але в тоні відчувалася тривога. Ільза, подумав Нейтан. Він почекав, та на кухню досі ніхто не повернувся. Нарешті він відсунув стільця від столу, й шість пар очей прикипіло до нього.
— Я на хвильку.
Коли він вийшов на веранду, розмова різко урвалася. Гарі замовк на півслові, а Ліз підвела очі. Вона міцно обхопила себе обома руками. Ільза, яка перед тим переводила погляд з Гарі на Ліз і назад, зараз зупинила очі на Нейтані. Він не був певен, що саме вона йому намагається дати зрозуміти — якщо взагалі намагається. Жовте світло на ґанку додавало присутнім хворобливого відтінку.
— Що відбувається?
Ніхто не відповів.
— Хто-небудь, агов? — знову заговорив Нейтан. — Що сказав Гленн?
Гарі метнув погляд на Ліз.
— Він сьогодні по обіді складав рапорт і переглядав поліційні записи — і знайшов запис про Кемерона.
— Кем щось накоїв? — нахмурився Нейтан.
— Ні, — відтяла Ліз, а Ільза зціпила зуби.
— Схоже, місяці зо два тому дзвонили на дільницю й розпитували про Кемерона, — мовив Гарі й поглянув на Ліз. — Ти йому розкажи. Це ж ти розмовляла з Гленном.
Ліз різко й напружено хитнула головою і зиркнула на Ільзу, яка нетерпляче махнула рукою.
— Господи, просто скажіть йому, Гарі.
Гарі зітхнув.
— Подзвонили на дільницю, але слухавку взяв не Гленн. Він тоді був два тижні на лікарняному, пригадуєш?
— Та начебто, — мовив Нейтан. — Його підміняв Метт.
Метт завжди приїздив із Сент-Геленса на підміну. Нормальний чолов’яга.
— Так. Ну, Гленн помітив якийсь незначний запис у журналі й запитав про нього у Метта. Метт пригадує, що дзвонила жінка, яка сказала, що вона — давня Кемеронова знайома й хоче запитати, чи він досі працює на своєму господарстві.
Ільза задивилася в ніч порожнім поглядом.
— Отож Метт відповідає: так, — провадив Гарі. — І пропонує переказати повідомлення від неї, але вона говорить щось типу: «Ні, не треба. Якщо Кемерон досі там, я з ним сама зв’яжуся».
Нейтан відчув, як зернятко тривоги прокльовується і розростається.
— О’кей...
— Метт не надав цьому особливої ваги, але за два дні, в місті, він при зустрічі переказав усе Кемерону. Думав, це колишня дівчина абощо.
Ільза міцно схрестила руки на грудях.
— Але, схоже, Кем не дуже зрадів, почувши про це, — мовив Гарі. — Сказав Меттові, що не хоче, аби вона з ним зв’язувалася. Просив не давати їй ні свого телефону, ні мейлу. А якщо вона знову подзвонить, позбутися її. Метт подумав: буває. Точно давня подружка. А може, нова, — Гарі зиркнув на Ільзу. — Але це не його справа. І це все. Короткий запис у журналі, нема про що говорити.
Зморшки на обличчі Гарі поглибшали.
