— Як він міг не помітити? Гленн побачив машину з дороги. Сам нам сказав.
— Гленн — коп. Його вчили підмічати такі речі. І він їхав на зустріч до нас, тож знав, що машина має бути десь там.
— Ось чому нам слід поїхати і самим перевірити, — мовив Нейтан. — Подивитися, наскільки добре її було б видно з дороги.
— А що як її було б добре видно? — у Зандеровому голосі майнуло занепокоєння. — Що як її було б видно занадто добре й електрик ніяк не міг би її проґавити, та він певен, що нічого не бачив, тоді що ти хочеш сказати? Що в четвер уранці машини там не було?
— Не знаю. Мабуть. Цілком можливо.
— Але Стів каже, що на той час дядько Кем був уже мертвий або присмертний. Тож якщо його машини ще не було там, де ми її знайшли, тоді що? Хтось її перегнав?
Нейтан не відповів.
— І хто б це міг зробити? Дженна?
Нейтан і цього разу не відповів.
— Хтось інший? — сказав Зандер. — Хтось із нашого маєтку? Хтось із родини?
— Та годі, приятелю.
— Тоді про що мова? — підвищив голос Зандер.
— Слухай, я не знаю, — несамохіть огризнувся Нейтан. — Саме тому я й хочу все перевірити, перш ніж робити поквапливі висновки.
— Не треба, тату. Це... — Зандер поглянув на нього, — божевілля.
Аж тут Нейтан кліпнув, уперше за останні кілька хвилин чітко побачивши перед собою дорогу, й натиснув на гальмо.
— Чорт!
Він їхав не в той бік. Рушив наосліп шляхом, що вів через могилу скотаря, замість повернутися на дорогу. Навіть не усвідомлював цього, і тепер у нього зринула тихенька думка, чи не слід йому почати хвилюватися. Слухаючи туркотіння двигуна, він постарався зібрати думки докупи. Вони, незв’язні й розрізнені, неначе вислизали крізь пальці.
Дафі нетерпляче пошкрябала сидіння, і Нейтан натиснув на газ. Він наближався до невисокого гребеня, який приховував з очей дорогу попереду. Нейтан притопив газ, спрямувавши машину на гору, і крутнув кермо, щоб розвернутися по великому колу. З верхівки гребеня буде видно могилу.
Але замість неї він побачив хмару куряви.
Нейтан зупинився, і ніс «ленд-крузера» завис над перевалом. Далині рухалася невелика туманна пляма, і минуло зо пів хвилини, перш ніж зблиснув метал. Нейтан сидів, тримаючи ногу на гальмі, і спостерігав за рухом. Машина котилася ґрунтівкою, і, судячи з напрямку руху, їхати вона могла тільки в одне місце.
Нейтан заглушив двигун і почув далеке диркотіння чужої автівки. Потягнувшись, він намацав у бардачку свій пошкрябаний бінокль. Дафі дзявкнула. Без кондиціонера машина почала нагріватися.
Нейтан пошукав у бінокль авто, яке рухалося. Й одразу його впізнав. Багато років він бачив його в різних місцях Кемеронового господарства. Це був повнопривідний бездоріжник загального користування, на якому переважно їздили тимчасові робітники, а останнім часом — Саймон.
Машина пригальмувала за кілька метрів від могили скотаря; в лобовому склі тільки небо віддзеркалювалося. Нейтан затримав бінокль непорушно. Машина зупинилася, й під таким кутом лобове скло з матового стало темним.
Не кліпаючи, Нейтан спостерігав. У машині ворухнулися: водій потягнувся по щось на пасажирському сидінні. З такої віддалі, та ще й через скло, Нейтан роздивився тільки зап’ясток і пасмо довгого волосся, яке впало через плече. За кермом точно сидів не Саймон. Це була жінка.
Дверцята водія відчинилися, і з’явилася нога в джинсовій холоші. Саму жінку приховували дверцята; бінокль трішки сковзнув у Нейтановій руці, і сцена зникла з фокусу. Нейтан вирівняв бінокль і встиг побачити, як зачинилися дверцята; на червоній землі біля могили скотаря стояла знайома постать.
Ільза.
Збагнувши, що затамував подих, Нейтан зробив довгий і важкий видих. Шанс повідомити про свою присутність з’явився й майже одразу зник. Нейтан не натиснув на клаксон, не опустив вікно й не гукнув. Доки він міркував, чи варто, стало вже запізно.
Ільза, маленька й самотня, стояла спиною до нього. Під ногами в неї лежало щось чорне. Якась торба, подумав Нейтан, сподіваючись, що Ільза не озирнеться зненацька. Він зупинився далеченько від неї, та й машина в нього запорошена — майже такого самого кольору, як і земля. Нейтан став на краю підйому, носом уперед, і сонце непогано його приховувало. Якщо Ільза обернеться, воно бодай частково має світити їй в очі. Проте якщо вона подивиться прямо на Нейтана, то, мабуть, побачить машину. Якщо ж ні, то місцевість, віддаль і непорушність забезпечать йому невидимість.
Почуваючись незатишно, Нейтан опустив бінокль. Так він заледве міг розгледіти, як Ільза внизу нахилилася до торби. Дафі знову дзявкнула, і Нейтан налив у пластянку води й підсунув до неї. Скронею скотилася просто в око крапля поту. Без кондиціонера салон нагрівався дуже швидко. Нейтан перемінив позу — спина змокріла, притиснута до спинки сидіння. Рука застигла над ключами. Ні, зараз він не може завести двигун. Ільза обов’язково почує. Нейтан знову взяв бінокль.
