Замок у хмамрах полностью

У мами був зараз такий вигляд, ніби вона страждає від нападу мігрені.　

— Я серйозно, Елло. Твоя нога ступить на бальну підлогу тільки в тому випадку, якщо я від цього моменту перестану через тебе нервуватися.　

Старша сестра з дитиною вже давно схопила ключ від кімнати й потягнула свого чоловіка до ліфта, шепочучи йому щось на вухо. Хлопці Барнбруки теж уже були на шляху нагору.　

А паж Йонас і директор цирку Яромир штовхали два багажні візки, під верх заставлені валізами, до вантажного ліфта.　

Під суворим маминим поглядом Елла, з перекошеним від скиглення обличчям, потягнулася за ключем.　

— Багато гостей надають перевагу краєвиду з переднього боку будинку, бо там можна спостерігати чудовий схід сонця, — утішливо сказав Бен. — А ще chamois на скелях. (Слово chamois було мені невідомим, тому я швиденько переклала його як «сарни». Це могло цілком означати «лишайники і мохи», та Бен про них не розказував би, якби хотів похвалити краєвид із вікна.) Окрім того, це кімната з багатим історичним минулим. Тут зупинявся не тільки той, на честь кого й названо кімнату, — Леон Теремін, під час своєї навколосвітньої подорожі в кінці двадцятих років, а й Райнер Марія Рільке написав тут один зі своїх відомих Валезанських катренів.　

— Ну-у, це були, взагалі-то, не такі вже й відомі вірші, — прошепотів мсьє Роше. — «Pays silencieux dont les prophètes se taisen»[5]. Він писав їх французькою.　

— Байдуже, — прошепотіла я йому. — Можу закластися, що ті двоє і так ніколи не чули про Рільке. (Мовчу вже про Леона Тереміна — цього навіть я не знала.)　

І саме в цей момент я побачила її, собачу купку. Це була велика коричнева купка прямо перед колоною на мармуровій підлозі, посередині фойє. І це було справжнісіньке диво, що її ще ніхто не побачив. Я не помітила її досі, бо перед нею стояла валіза. Тепер, коли я з жахом на неї витріщалася, я ще й спробувала собі уявити її аромат. Як вона, заради Бога, там опинилася?　

Можливо, один із пуделів ще раніше встиг непоміченим зробити свою справу? Тоді чому ми її відразу не занюхали? Це не міг бути мопс фон Дітріхштайнів, бо він весь час був у них на руках, і важко собі уявити картину, як пані чи пан фон Дітріхштайн прокрадаються у вестибюль, щоб дати своєму песику змогу покакати. Поки мсьє Роше життєрадісно декламував (французькою вірші Рільке, а старші Барнбруки теревенили з Беновим батьком, я напружено розмірковувала, що робити. На те, що Роман Монфор притягне до відповідальності пристойного собаку, а тим паче його власника чи власницю, шкода навіть сподіватись. Ні, він шукатиме і безсумнівно знайде якогось винного, котрий тяжко поплатиться за смердючу собачу купку посеред вестибюля.　

Навіть якщо це була його вина. А воно так і було, бо це він розпорядився допустити цих собак-винятків. Та байдуже. За цю купку, що шкодить бізнесу, будуть летіти голови, одна точно. Тільки от чия?　

— Елла, ходімо! — Гретхен взяла під руку свою кузину. — Ми собі облаштуємо все якнайкраще. Просто пофоткаємося на балконі в Гарпер і вдаватимемо, що це в нас такий краєвид.　

— Гретхен дуже відома в «Інстаграмі», — сказала Ґрейсі Бену, який через колону не міг бачити собачу купку.　

— О, дуже відома — це трішки перебільшено, — скромно заперечила Гретхен.　

— Ага, але й справді дуже трішки. — Емі закотила очі. — У неї аж сто тридцять один фоловер, і всіх вона знає особисто.　

— Сто тридцять три! І це тільки початок. — Гретхен відкинула волосся назад, і разом з Еллою неквапливо рушила до ліфта.　

Вони пройдуться прямо біля собачої купки. Я мусила щось зробити. Що-небудь.　

— Може, Бен хоче зафоловити тебе в «Інстаграмі»? — Емі глузливо посміхнулася Бену, накинула свій малий рюкзачок на плече й пішла слідом за Гретхен і Еллою. — Це справді суперкласний акаунт, називається grumpygretchen. Grumpygretchen пояснює, чому краще не носити жовтого, якщо ти блондинка, коли краще малювати ефектні стрілки на очах і як зробити мімімішне селфі з домашніми тваринками так, щоб вони не забрали всю увагу на себе.　

— Grittygretchen[6].

— Гретхен зупинилася, а Елла злісно блимнула очима на Емі. — Grittygretchen, і, як свідчить назва, йдеться про значно більше, ніж мейкап і моду. А саме — про справжню допомогу в житті. Як сміливій дівчині обійти життєві перешкоди.　

Це було як про мене сказано. Собача купка була життєвою перешкодою, яку я як смілива дівчина зараз повинна обійти.　

Я витягла білосніжну хусточку з нагрудної кишені піджака спантеличеного мсьє Роше, застрибнула задком на стійку і, проїхавшись по ній, зісковзнула з іншого боку.　

— Просто незамінна допомога в житті: як замаскувати занадто грубий ніс за допомогою темної пудри і єдиний справжній рецепт веселкових кексів у горнятках? — насміхалася Емі.　

— Ходімо, Гретхен. — Елла потягла свою кузину далі. — Емі просто заздрить. Як завжди.