- Пояснюю лише раз: з цього боку озера перехід до зони «відкату» дуже різкий – ми за три години дійшли до цілком нормальної місцевості. Я маю на увазі – живність, хижі птахи, комахи-кровососи. З боку залізниці перехід помітити майже неможливо, повірте мені на слово. Звідси мораль – пентаграма, яка створювала наш щит, знаходиться десь тут.
- Треба було взяти для пошуків більше народу, - коли білий починає огризатися, це означає, що він дійшов до крайнього ступеню роздратування.
- Не сци, начальник! Мій напарник тут уже все розвідав.
Кларенс не виглядав переконаним.
Макс з’явився з-за кущів абсолютно безшумно, від тягучої ґрації його рухів хотілося розвернутися і втекти. Натуру не заховаєш! Того, що під скуйовдженою бурою шерстю ховається монстр, видно не було, але відчувалося дуже добре. (А колючок-то, колючок в шубі! Мама моя мила!) Білий насторожився і, придивляючись ближче, почав підсвідомо погладжувати долонею кишеню куртки (напевно у нього там якийсь амулет). І правда, а чи є сенс шифруватися? Всі ми в одному човні, це факт. Я покликав Макса і представив його лейтенанту:
- Знайомтеся, мій напарник, - Кларенс нахилився погладити собаку, - він – зомбі, - закінчив я, підхоплюючи за лікоть лейтенанта, який спробував слабко відсахнутися. - Тихо, тихо! Він ручний.
Макс зацікавлено зиркав на Кларенса неживим білуватим оком з-під довгої гривки, начальник михандрівського НЗАМПІС безуспішно намагався впоратися з диханням. І цей тип на зарплатні в «очистці»?
- Я, звичайно, знав, що всі чорні з привітом, але не настільки ж!
- А що, - щиро обурився я, – начальство дозволило.
- Але ж нежить!
- Дурні забобони! Зомбі – реанімований організм, а не потойбічний феномен. Макс – стабільний, це головне, а скільки користі він приносить. Зараз самі побачите.
- Все одно, попереджати треба було, - сердито буркнув бравий офіцер, і зробив вигляд, що може йти сам.
Я знизав плечима і рушив за Максом, при цьому, обидва – і валіза, і білий – тепер висіли на мені.
Між іншим, на предмет «взяти людей» Кларенс був неправий, справа далеко не лише в масштабах пошуків. Наш суперник – маг, а значить, може приховати сліди своєї діяльності набагато надійніше, ніж звичайна людина. Може, але не від зомбі – мертвий завжди знайде мертвого: як його не ховай, чим не посипай, які закляття не шепочи зверху. Там де для сотні дипломованих детективів знайшлося б роботи на місяць, Максові достатньо буде півгодинки побігати взад-вперед, і ось він уже весело топчеться на зовсім непримітному пасмі трави посеред чистого поля, нема за що оком зачепитися.
- Копати будемо тут, - з розумним виглядом оголосив я.
Ми розділили місце на ділянки за принципом археологів і почали акуратно знімати дерен. Ніякої глибокої могили не було, за якісь двадцять сантиметрів від поверхні моя лопатка наткнулася на скелетовану кисть руки.
- Ну, ось і...
У відповідь лише трава зашелестіла – Кларенс метнувся в найближчі кущі, ригати. Начальник поліції, щоб його качка копнула... Чверть години я приводив білого до тями, але і після цього його стало лише на те, що ви запротоколювати знахідку і спробувати, як на ній працюють кілька стандартних поліцейських заклять.
- Молодий мужчина, помер три роки тому, точніше не скажу. Є сліди якоїсь магії, знімаю відбиток. Далі краще викликати експертів.
- Рано. На труп вони пришлють звичайних криміналістів, а нам потрібні чистильники. Але фіра тут не проїде, а я не думаю, що злодюга би на власному карку пер тіло дуже далеко. Тому будемо шукати пентаграму десь тут.
- Темніє, - слабо заперечив лейтенант
- Пофіг! В темряві почуття лише загострюються.
Ми розділилися і пішли спіраллю, поступово розширюючи діаметр. Макс також помагав, але на його чуття я не розраховав і був зовсім правий – незвичайне знайшов Кларенс, не за магічним фоном, а з абсолютно ідіотської причини – йому не сподобалася чагарі.
- Містере Тангор!
Я спробував запам’ятати місце на якому зупинився, плюнув і пішов на поклик.
- Ну?
- Вам не здається, що вони якісь... неправильні?
«Неправильною» була купа вічнозеленого чагарника з шипами такого розміру, що мені від самого їх вигляду ставало недобре.
- І що не так?
- Занадто рівні. Густі.
І справді – кущі тут більше нагадували стрижений живопліт, вид для мого ока якраз звичний, але в природі це зовсім не характерне явище. Я обережно розсунув руками гілля.
- Ну що, ліземо?
Білий з ваганням гледів на колючу перешкоду.
- Ти краще валізу візьми, а то повертатися доведеться.
Ех, ось де мені б знадобився бамбуковий ціпок, залишений у відділку. Все ж бойові маги давнини зналися на своїй роботі. Сказати, що ми подряпалися – нічого не сказати, один шип пропоров мені руку мало не до кістки, словом, до того мерзотника, який це влаштував, я тепер відчував щиру і нерозбавлену ненависть. Дайте мені тільки до нього добратися - покалічу!
За густою стіною шипастих гілляк, чагарник різко зійшов на ніц, оголивши майже пустий простір діаметром коло чотирьох метрів, без жодного натяку на рослинність. Відчуття магії посилилося, я присів, розглядаючи ґрунт.
