Можна би подумати, що така не вражаюча потужністю штука, як проведена крейдою риска, мала би зникнути без сліду після першої ж зливи. Можливо, зі звичайною крейдою так і стається, але якщо лініями Знаку пройшла Сила, то остаточний ефект виходить сильнішим, ніж від серйозної ватри – на тому місці ще дуже довго нічого не буде рости. Навіть якщо хтось покладе поверх відпрацьованої пентаграми попередньо знятий дерен, це нічого не поміняє – трава зав’яне, розсиплеться дрібним пилом або буде сильно пригнічена. І на знайденому місці теж вона висохла, але не рівномірно, а фігурно, кругами і трикутниками. За допомогою складаного ножика мені вдалося відшукати на землі сліди крейди. Я піднявся, оглядаючи заледве видимий на траві малюнок.
Чудово! Нема значення, чи зв’язана це пентаграма саме зі зникненням людей, чи нею тут на погоду ворожили – у нас на руках сліди ритуалу, труп, а наступним номером програми тепер повинні йти бойові маги.
- Протокол пиши! Наказав я Кларенсові, хижо посміхаючись.
Бідний лейтенант, сам уже більше схожий на ґуля, почав діставати з валізи необхідні інструменти.
Коли верталися до міста, я кермував сам – білий все ще був не зовсім притомний. Візничий з мене, звичайно, ще той, але коняка сама рвалася до стійла, лиш притримуй.
- Зараз викликаєте Альфреда, плювати, що ніч, даєте йому матеріали в запечатаному конверті і відправляєте кур’єром. Четверта ступінь нагальності. Супровідний лист я придумаю так, щоб було якнайстрашніше. Нікуди вони не дінуться, примчать сюди одразу!
- А що потім?
- Потім вони шукатимуть наступні вісім трупів, але вже без Макса, це в них займе не менше місяця. За цей час потрібно буде підняти шум, знайти якогось журналіста серед відпочиваючих чи батьків вихованців інтернату, пропхати в пресу статтю, так щоби на кожному рядку «Чудесник» було написано (я маю на увазі – статтю в регіональну пресу). Писаки до цього слова не байдужі! Треба представити все так, щоби необхідність спіймати злочинця стала особистим викликом для ваших вояків, але при цьому впіймати вони його не могли. І хай експерти оцінюють, як довго протримається створений ще там ефект. Якщо повезе, то одну зі своїх посад ви втратите.
- Я не проти.
- А якщо не повезе, доведеться наймати приватного мага. Недешево, але залишати місто без прикриття чорного не можна – це не той випадок, коли можна розраховувати лише на удачу.
Глава 32
На наступний день я розслабився і без мук совісті проспав до одинадцятої години. Маю право! Послали мене, розумієш, замість відпустки у відрядження, працюю їм без вихідних, горю на роботі. Добре що господиня в пансіонаті попалася розуміюча: якби вчора, після трьох годин вичісування зомбі, я б не зміг прийняти ванну (це о другій ночі було), то весь Михандрів горів би синім полум’ям з малиновими іскрами. Нервові зриви бувають не лише у білих!
Заглянувши для форми в інтернат, я виявив, що моя диверсія дала несподівані плоди: замість того, щоб гратися в першопроходців і будувати курені, дітки захоплено лаялися. У виконанні білих це виглядало комічно: всі стояли і говорили одночасно, швидко-швидко, при цьому якось ще і вникаючи у відповіді інших. Я підійшов послухати, що ж їх так пробрало...
-Томасе! - Лючик нарешті помітив брата.
Діти обступили мене з такою швидкістю, що я навіть здригнувся.
- Скажи, скажи, - Лючик смикав мене за рукав, - чому змії скидають шкіру?
- Тому що вони завжди так робили, - знизав плечима я, - чому би й ні?
- Але я ж не скидаю шкіру!
Мамо рідна, і це те, через що у них у всіх мало не істерика почалася? Та-а, емпатом мені не стати – я такого просто ніколи не зрозумію.
- Братику, так ти ж линяєш постійно, а змія – лише раз на рік. Ще не очевидно, кому з вас зручніше.
- Правда? - Лючик розгублено насупився
- А то! Митися не треба, і не смердить, - якщо я правильно пам’ятав, у змії взагалі не було потових залоз.
- Але ж змійці буде зимно, - хлипнула дівчинка з бантиками, - їй потрібен одяг.
Тут я уявив собі змію в пальто і заржав. Напевно, це було дико непедагогічно, але зупинитися мені довго не вдавалося
- А ґудзики? - видавив я з себе крізь сльози. - Ґудзики защіпати як?
Діти були спантеличені. Ой, дурдом! Я, звичайно, знав, що у білих специфічне бачення світу, але щоби до такого ступеню... Ні, треба бути поблажливим і розуміючим. Робити скидки на вік, в кінці кінців. Я спробував сформулювати свою думку простіше:
- Одяг придумали люди, тому що лисі. Змії пальтá не треба, і миші – теж. Там де вони живуть, шкура – якраз саме то. Вони же звірі! Вам що, про звірів нічого не розповідали?
- Змія – плазун. Рептилія. - Ввічливо поправив хлопчик в окулярах з медведиком.
- Молодець! Тоді ти знаєш, що змія – холоднокровна. Для чого їй пальто, якщо вона гріється зовні? – Я скуйовдив Лючикові волосся. - Та не партеся ви! Змії живуть на землі мільйони років, значить, все що їм треба, у них є.
- Учитель сказав, що деякі види змій вимирають, - повідомив окуляроносець.
Ось воно що в цьому справа! Цікавий, одначе, перебіг асоціацій.
