В передсвітанкових сутінках нас забрав з островів паровий катер, великий, швидкісний, весь від носа до корми обвішаний вимпелами військово-морського флоту. Цивільних серед його екіпажу не було. Якщо таким чином влада хотіла добитися, щоби ніхто не знав про місцезнаходження куполу, то своїх цілей маневр досягнув.
Над океаном починався світанок. Величезний простір, не стиснутий будинками чи горами, повільно наповнювався світлом, поверхня хвиль урочисто зберігала відтінки теплих і холодних кольорів, не дозволяючи їм змішуватися (як білу і чорну магію). Над водою висіла легка золотиста імла і ніяких орієнтирів від обрію до обрію. Крикливі морські птахи залишилися ближче до землі, тишу порушували лише рівномірний гул турбіни і вкрадливий шелест хвиль. Літні некроманти дрімали, Алех (який повинен був комусь в чомусь там допомагати) щасливо посміхався вітрові. Я намагався розгледіти в цих хвилях щось незвичайне і не міг (цікаво, яким прокляттям армійські специ прощупували дно?) В результаті, ціль подорожі з’явилася несподівано, збоку. Катер зробив крутий поворот і причалив до іншого судна, вищого і ширшого, ніяких розпізнавальних знаків на ньому не було. До збереження жахливої таємниці влада підходила дуже серйозно...
Я першим заліз мотузяною драбиною, і тут моя фізіономія стала саме такою, якою і мала бути в ретроспективного аніматора – мерзенно –злою. Скажемо прямо: алхімік має право не довіряти пристроям, в монтуванні яких участі не брав.
Агрегат, який вони обізвали «дзвоном», формою нагадував сигару і був набагато більшим, ніж можна було чекати – коло двадцяти метрів у довжину. Клепки розміром з монету навівали думки про вивернутий навпаки паровий котел, а кришка з маховиком – про недоброї пам’яті бродильний чан (причому всередині будемо ми). Інших подробиць конструкції видно не було – дзвін майже цілком знаходився у воді, для того, щоби його піднімати і занурювати, судно мало спеціальний навіть не отвір, а прогалину посередині (такий політ фантазії і розмах мені імпонували). Весь агрегат був густо намазаний свинцевим суриком.
- Нічо так чавунець.
- Взагалі-то він з бронзи, так чари краще тримаються.
Моя оцінка монструозної конструкції різко підскочила: якщо до роботи залучили магію, значить, до випробувань підходили серйозно і накопали купу недоліків (це плюс, коли недоліки виявляють до того, як вони стануть проблемами). Незрозуміло було лише одне, навіщо сурик.
- Скільки народу він бере?
Моряк знітився.
- Півтора десятка, по максимуму. Звичайно, комфорт мінімальний.
А зараз в цей банячок наб’ються одночасно дванадцять некромантів не рахуючи екіпажу. Чудесно! Все життя мріяв посидіти у когось на голові.
-У-удачі! - Алех дивився на підводний апарат з благоговінням і трепетом.
- Пофіг удачу, ти мені краще терпіння побажай.
На палубу почали вилазити мої колеги, судячи за їх похмурими пиками, думку про цей транспорт вони склали давно і міняти її не збиралися.
- А частинами не можна? - я спостерігав, як екіпаж пакує некромантів в агрегат..
- Ні. Час роботи регенератора обмежений.
Якби не моє жагуче бажання попасти в підводне місто, я знайшов би, що на це сказати (і навіть зробити, до речі). Літні чаклуни влаштовувалися на лавицях щільно-щільно, і сердито сопіли. Природньо! Нам же не просто доводилося торкатися одне одного (що для всякого чорного – образа), але ще і дивитися практично впритул, фізично не маючи місця для відступу. Хочете мою думку? Творці підводного агрегату явно щось не допрацювали. Посадили вони, значить, всіх чорних в цю коробочку, і – шубовсть! Цікаво, тут, крім мене, комусь читали в дитинстві казку про джина і пляшку? Чи скорше вже мідний казанок – колір відповідний.
Занурення в безодню зайняло більше, ніж півгодини.
Я скучав і думав, за яким хріном знадобилося щось будувати в такій жопі. Ні, вийшло вдало (на поверхні-то не збереглося нічого), але логіки ніякої. Я так розумів, що здійснити таку дурість людей могли примусити дві речі: вигода або небезпека, в смислі, вони знайшли тут щось безумно цінне для себе, або – від когось ховалися. Пропозиції з цього приводу, спочатку цілком тверезі, поступово набували в моїй голові все більш збочених форм, починаючи від засилля на поверхні драконів (звідкись же пішли легенди про вогнедишних монстрів) і закінчуючи товарно-грошовими відносинами з віддаленими кругами Пекла.
