«Ніколи» – зітхнула всередині чужа пам’ять про досвід втрат. Пам’ять, якої у чорного не могло бути за визначенням. Мессіні Фаулер доводилося втрачати близьких людей – чекати зустрічі, сподіватися на близькість, а потім усвідомлювати, що перервана розмова не продовжиться вже більше ніколи. Ніколи. Я набувати такого досвіду не хотів принципово. Нафіг треба! У мене здоровий сон і тверді нерви, мені зовсім не обов’язково випробовувати їх на міцність. Значить, Чудесників доведеться якось обламати. Найпростішим було би доїхати до станції і подзвонити по телефону, якби я знав, кому дзвонити.
Соркар терпляче чекав на моє рішення.
- Збирайся, - сказав я йому, - їдемо на південь.
Навіщо він мені знадобився? Чорні ж більше люблять працювати самостійно? Не знаю, якийсь один новий інстинкт з’явився – не хотів я іти на діло без страховки.
Ми зібралися за п’ять хвилин. Розбудили Алеха – веліли взяти зомбі і їхати до станції. Розбудили каштадарців – порадили їхати за білим і охороняти його. Розбудили корчмаря – пригрозили, що якщо староста проґавить полоненого негідника, йому каюк. Потім наповнили олією запасні каністри і відчалили в ніч.
За дві години їзди від села починався широкий шлях, той самий, на узбіччі якого убили чистильника Гатая, шлях, вздовж якого нам з Чудесниками було по дорозі.
Глава 55
Якби місяць тому мені сказали, що я буду гнати кудись стрімголов, аби порятувати банду армійських спеців, я б іржав як кінь, до істерики. З іншого боку, світ без магів? Такого навіть урядові мудрагелі собі не уявляли. А вже почесна посада некроманта не з’являлася мені навіть у страшних снах. Яка з цього мораль? Фіг його знає!
Мотоцикл ревів як звір, рвав кермо з рук, стрибаючи вибоїнами роздовбаного шляху, зовсім не такого, як акуратна бруківка міських вулиць. Вздовж дороги зрідка було видно дахи якихось будівель, але мене не цікавило, чи є там хто живий, чи нема. Один раз ми побачили вдалині закопчені руїни більшої садиби, і Соркар за моєю спиною ледь чутно гмикнув. Для різноманітності, тут були навіть вказівники, вони вказували, що ми їдемо в Ільсіль. Подумати лише, якби я був сів на пароплав, то давно би вже був там!
І спостерігав, як навколо дохнуть і нічого не розуміють військові маги.
Чудесників ми не догнали (може, вони знали іншу дорогу, може, просто залягли на дно), але ближче до вечора наступного дня я наткнувся на купу слідів від шин і вирішив ризикнути – так грубо і зухвало зрізати дорогу через поля і вигони міг лише водій-чорний. Їздили тут не раз. Якщо нам повезе, там буде вузлова станція чи хоча-би поліційний відділок з телефоном, тому що такою дорогою добиратися до Ільсіля можна багато днів, а де саме розташована арангенська військова база, я не знаю.
Заночувати довелося у полі (який баран тут їздив, хто мені скаже?), практично на голій землі (хазяйновитий Соркар прихопив з собою в дорогу дві ковдри і канапки). Сперечатися не було про що, воювати не було з ким. Я лежав і дивився на зоряне небо, а в голові спогади Мессіни Фаулер (за дивним збігом обставин небіжчиця виявилися спеціалістом з якоїсь там безпеки) мішалися з оповіданнями Чарака. Картина світу, яка у мене всі ці роки була такою простою і зрозумілою, тремтіла і розпливалася, виходячи за затишні рамки особистих інтересів. Я більше не був впевнений, що зможу прожити життя, не вникаючи в проблеми оточення – маги живуть занадто довго.
З іншого боку, це лише здається, що чорних легко перебити поодинці. Так, ми не любимо товариства подібних собі, але Чарак розповідав, що при Ґірейні чорні влаштовували справжні общини, підступитися до яких солдати короля фізично не могли. В кінці кінців, група однодумців, об’єднаних ієрархією, – це і є ідеальний бойовий загін. При наявності мінімального часу на роздуми, у чорних такий тип стосунків складається сам собою, і не доводиться нікого дурити, поїти отрутою або заганяти в рамки жорсткої дисципліни. Однак, варто лише спільній загрозі щезнути з краю, як команда моментально розпадається і добре ще, якщо без скандалів.
Ну і як тоді виходило, що в минулому чорні маги зникали повністю? Може, Чудесники знали відповідь на це питання і тепер методично реалізовували своє знання?
А ще, у моїй родині якось надто часто вмирають від невизнаних причин. Спочатку батько, потім, дядько. Навколо постійно щось стається, люди щось роблять, а я не в курсі! В якийсь момент це починає дратувати, в кінці кінців!
Нічого, зараз ось тут швиденько розгребемо, а потім дома все вияснимо, в деталях.
Зранку було холодно і зовсім нíчого їсти.
- Може вернемося до дороги? - обережно запропонував Соркар.
Я похитав головою. Мені хотілося бути де завгодно, лише не тут. Якщо я зараз поверну, то до виконання задуманої справи не повернуся вже ніколи. Чорна натура, Шерех її забери!
- Ось там, ніби, горб, дерева – виліземо і роззирнемося.
