Така погроза подіяла краще за стусани.
І ми поїхали назад. Втрьох, на одному мотоциклі. Причому, полонений Чудесник постійно кудись сповзав, норовив оббити ноги об камені чи пáльнутися носом об розпечений циліндр. Соркар звірів і пропонував тягнути його волоком, я слабо заперечував, посилаючись на гігієну. Ви уявіть: чорні в’їжджають в село, волочачи на мотузці понівечений труп. Місцеві науявляють собі невідомо що, а мені потім від них відбиватися!
В поселенні нас зустріла мертва тиша, контраст був такий, що пройняло навіть Соркара. Де сердиті буркотливі чоловіки, де стривожені грядучим мордобоєм тітки? Собаки і ті нам услід не брехали. Та що собаки, курей не було!
Лише на площі перед корчмою нам зустрілися перші люди. Каштадарець завмер посеред вулиці зі здоровенною сокирою в одній руці і цілком інгернійського виду арбалетом – в іншій. Алех сидів на підніжці вантажівки, припершись до дверей. Судячи за кров’ю на обличчі, його стукнули по голові (найслабший його орган). Відьма схилилася над білим і зосереджено бинтувала рану. Дуже професійно, на мій погляд, та і перев’язувальним матеріалом вони запаслися серйозно. Мирні переселенці, ха! На обличчі бійця відбилося неймовірне полегшення.
Макс, махаючи хвостом, уже поспішав мені назустріч, нагадуючи при цьому клубок для в’язання – з нього під різними кутами стирчали три арбалетних болти.
Чорний маг у гніві страшний.
- Хто стріляв у мого собаку?! Спопелю!!!
Далі була хвилина суцільного сум’яття: каштадарець з мукою підбирав слова, Алех намагався хитати головою і щось вимовляти, а я – палав гнівом. Признаюся, від різких дій мене втримала лише поведінка Макса – поряд з ненадійними людьми він би не став махати хвостом.
- Це не мій! Вони втікали! Вони пробували брати вантажівку!
Каштадарка перестала перев’язувати Алеха і цілеспрямовано рушила в наш бік. Я озирнутися не встиг, як дурна баба вчепилася в полоненого і почала гепати його головою об мотоцикл.
- Гей! Шабаш!
Вона же так мені всю емаль обіб’є!!! Разом з прокляттями, які вміють міняти колір, і які означають для мене не менше, ніж мотоцикл – Чудесник стільки не вартий. Соркар ввічливо, але твердо перехопив буйну дурепу і став підштовхувати її в бік корчми. Я позбавив зомбі сумнівних прикрас, поправив реанімуючі прокляття і залишив охороняти наш транспорт – у нього це добре виходить.
- Вони поїхали на конях...
- Мельникові були коні, - вставив пару слів корчмар, без додаткових наказів несучи нам випивку.
- ... «трясучкою» всіх обложили і – до машини.
Він навіть термін інгернійський знає, той самий, для білого закляття, яке викликає нездоланне бажання сховатися і не виходити. І захист на фургоні у них якийсь встановлено. Мирні переселенці, вірю, вірю! А сокира у них – дрова рубати.
За словами каштадарця, виходило так, що Чудесники зайшли в містечко наскоком, розігнали магією місцевих, стукнули по голові Алеха, який необачно вискочив їм під ноги, і одразу полізли в кабіну вантажівки. Тут-то Макс їх за сраку і узяв. Бій був короткий, але кривавий – зуби у зомбі довгі, а білі закляття мертвому фіолетові. Каштадарець дочекався, коли всі арбалетники зроблять залп (а бойовому магу перезарядка би не знадобилася!), і приєднався до потіхи. Питається, для чого? Чи то азарт погнав, чи то вислужитися захотілося.
- Ц-це не-е б-б...
- А хто, бандити з амулетами з білої магії? - уточнив я?
Алех ніяково замовк.
Одне добре – зустрівши войовничо настроєного білого можна майже без сумнівів сказати, що він – сектант. В нормальному стані ці типи милі, тихі і лагідні. А Чудесників ми прояснимо...
- Зараз ми будемо знати, хто вони такі, і що їм було треба!
Допитувати бранця я доручив Соркару (не тому, що не можу вдарити зв’язану людину, а для того, щоби не заважати професіоналу). Допомагати чистильникові несподівано зголосилася каштадарка. Не знаю, що вони робили з нещасним, але менше як за годину він був повністю готовий до співпраці, а божевільна баба все ще шипіла і намагалася вчепитися йому в очі. Соркару така поведінка жінки, видно, подобалася (збоченець!). Подивимося, як він заспіває, якщо Джерело повернеться, а вшиватися буде пізно.
Нереалізований вбивця обтікав слиною і шмарками. Чому вбивця? Тому що сподіватися зупинити чорних магів легкими ранами міг лише ідіот.
- Я не хотів!
Природньо, бути впійманим він не хотів. При тому той факт, що доведеться когось убивати, він прекрасно усвідомлював, але можливість того, що вбитим буде він, в його плани не входила. Поза тим, Чудесник вів себе як хлопчисько, застуканий на спробі поцупити цукерку.
- Куди ви йшли?
- Не зна-аю!
- Що збиралися робити?
- Не зна-аю!
Група доморощених магів йшла за лідером, не задаючи запитань, всі були щасливі лише від того, що можуть брати участь у спільній справі. Вчили і ініціювали їх всередині секти, судячи за тим, що полонений не розумів найпростіших речей, задачею бойовиків було просто активувати амулети в потрібний момент.
- Як повинен діяти амулет?
- Не зна-а...
- Зрозуміло.
