Після такої змістовної розмови полоненого закрили в льох. Я сидів під навісом і під останніми променями денного світла вивчав трофейний амулет. Думка про те, що за допомогою цеї штуки всякий клоун може вбити справжнього бойового мага, мені не подобалася. І ким тоді виявився я?
- Ну, і що це? - Соркар був похмурий-похмурий.
- А я знаю?
Неініційований Алех допомогти справі не міг. Я напружено згадував ті відчуття, які викликало у мене спрацювання амулета. Ні, нічого загрозливого, просто, біла магія, як засвербіло. А Чудесники, звичайно, придурки, але не настільки, щоби іти в бій з неперевіреною зброєю.
- А ну, вигрібай кишені!
Соркар набичився:
- Для чого?
- Для того, що сама по собі ця штука нікого вбити не може. Гатая вони винесли без проблем – чорного мага на операції. А я і ти нічого не відчули. Ти – тимчасово не маг, я – ні разу не чистильник. Питання: що у Гатая було при собі такого, чого нема в мене? Ти же з собою все, що міг, забрав. Вивертай кишені!
Стіл заповнила маса можливих і неможливих предметів, від складного ножа-сезорика до «манка» (це ж де він стільки ховав?!!). Я зачарував на яскраве світло найбільшу лампу і почав обережно перекладати речі, намагаючись згадати їх конструкцію і призначення.
- Тут все? Все, що має при собі мати чистильник Врахуй, що вони були переконані, що це спрацює з кожним.
Соркар лише знизував плечима.
Зазвичай, співробітник НЗАМПІС носить при собі масу корисних речей: еліксири, пробники, різноманітні амулети (захисні і не дуже). Я пригадав зламаний периметр в Редстоні. В роботу чорного прокляття неможливо вмішатися, еліксири, без сумніву, створені білим, але ж їх ще випити треба. Значить відкладемо набік усі зілля і чорномагічні прибабахи. Переді мною залишилося півдюжини штуковин, механізм яких був або складний, або невідомий мені. Тут-то мені і споганіло.
- Ось це от – шо?
- «Хранитель».
- А як він вичисляє момент смерті власника?
«Чистильник» таких тонкощів не знав. Я гарячково намагався згадати теорію. Поетично кажучи, «хранитель» спрацьовує тоді, коли душа чарівника залишає тілесну оболонку, і робить неможливим вмішання потойбічного або проведення некромантичних ритуалів. На землю падає лише сірий попіл – амулет знищує труп якісно і цілковито.
Наскільки поширені ці штуки у бойових магів? При роботі з потойбічним феноменами завжди є ризик появи ліча – чаклуна, який дав маху і був заселений ворожою сутністю. Особливо це актуально для слабосильних недовчених магів.., якими і є більшість чистильників, тому їм «хранителі» роздають обов’язковим чином. Пари прикладів з недалекого минулого вистачило, щоби влада почала це жорстко контролювати: ловити зміненого чарівника – дуже невдячна справа. «Хранитель» – маленька вишукана штучка, ювелірна прикраса, яку зовсім не обов’язково щоразу знімати і одягати – в постійному носінні смертоносного амулету бойові маги бачили якийсь шик, ознаку крутості. Інша справа, що я вперто вважав себе алхіміком і традиційних атрибутів чаклуна уникав (мені чорного костюма і лакованих мештів вистачало). Чи можна вмішатися в роботу цього смертельно небезпечного пристрою?
Позбавитися «хранителя» Соркар погодився охоче і, для того, щоби кинути амулет в мішок, використав двозубу виделку, – можливість, навіть теоретична, що тебе спопелить заживо, йому зовсім не подобалася. Насущну загрозу ми усунули, справжнє обличчя вбивць представили суспільству, безкоштовним пивом залилися по вуха і пішли спати в кузов машини (спроби дружини корчмаря влаштувати нас в хаті ні в кого ентузіазму не викликали). У мене перед очима уже стояли паровоз-дорога-Редстон. І душ! О, так, багато-багато гарячої води, пухнасті рушники, ніякої економії мила і ніяких свічок!
Прокинувся я посеред ночі, мокрий від поту, і розбиратися, що це за дивні реакції, мені було нíколи. У моїй уяві висіла карта Арангена, та сама, на якій Рідзер показував маршрут просування свого загону до каштадарського кордону. Звідтам почнеться військова операція з зачистки східного узбережжя від потойбічної зарази, там зараз зібралася добра половина армійських спеців – еліта бойових магів Інгерніки. І туди ж (саме туди!) кількома загонами пробиралися Чудесники. Ні, якщо вони збираються підходити зі своїми амулетами до кожного бійця, то довго вони не протягнуть. А якщо у них є щось більш гадське на ту ж саму тему?
Сон пішов і не повертався. Я виліз під біле місячне світло і спробував зібратися з думками. Майже одразу до мене приєднався Соркар, видно, його Джерело уже поверталося (напевне, стрес допоміг). Ну, от, я розкрив страхітливі плани сектантів, і що мені тепер з цим робити?
Найпростішим було би – наплювати і забути. Соркар сперечатися не буде – сприйняття мене як старшого намертво в’їлося в мозок чистильника. Алехові можна нічого і не казати. В кінці кінців, яке мені діло до армійських дурисвітів, яких я все одно більше нікóли не побачу?
