Цей епізод став останнім спогадом того дня, причому, амнезію я собі влаштував сам і з геть банальної причини – на мене напав Шерех. Зазвичай стриманий, монстр наче оскаженів, ілюзорну блискавку він ігнорував і з остервенілим шаленством вихлюпнув на мене хвилі руйнівної енергії, закликані рознести мою свідомість на друзки. Калічка просто не зрозумів, з ким сплутався: після двох днів посту я був сам як одна велика нежить, і перший, хто зумів привернути мою увагу, дістав від мене ще того прочухана. Ми зчепилися в межах одного тіла – дві рівні за злобою тварюки – людський організм просто не був розрахований на таку напругу. Здається, все закінчилося справжнім електричним зарядом (навіть опіки залишилися), після чого мене обізвали припадочним і відправили до цілителів, хворіти. Так ми і лежали в одній великій палаті: я, Кріс і Райк, у якого раптом відкрилася виразка. Не хочу показувати ні на кого пальцем, але коли ми бігали підземеллями, з ним все було добре, а як тільки він почув, що координатор Ларкес хоче взнати, чому це він потягнув з собою у шахту непрофільного спеціаліста, як у нього відкрилася виразка.
Я лежав на обгородженому тканинними ширмами лежаку (єдина поступка чорній натурі, на яку пішли цілителі) і намагався придумати, що мені робити далі з моїм мешканцем. Випадків повного зцілення від Шереха історія не знала. І потім, саме зараз, коли він мені потрібен! Що це на нього найшло, хто мені скаже?
Питання риторичне. Я звернувся думками в себе, обережно шукаючи контакту (монстр все ще крутився десь на границях свідомості). «Ну же, чудовиську, куди ж ти ділося!» Мене накрило нереальне відчуття, що нежить зовсім по-людськи наляканий (я встиг вивчити це відчуття в кількох версіях і вже міг впевнено його розпізнавати). Чудово, він не лише помішаний на моралі, а ще і схильний до істерик. Цікаво, він лише зі мною такий, чи по життю дебіл?
Я старанно випромінював щось співчутливе і втішливе (Сюсюкати! І з цим теж сюсюкати!!!) Якщо Чудесники взнають, чим займається чорний маг – з горя втопляться всею сектою. «Ну ж, маленький (!), йди сюди, я тебе е ображу (знати б, як), може навіть допоможу чимось...» Його налякало щось, побачене мною в підземеллях, образ, який вразив Шереха до глибини його немислимої істоти. І що характерно: нежить сам не розумів причин своєї реакції, розпізнання загрози сталося моментально, як шок.
Єдиною незвичайною штукою, яку я там зустрів, був виповзень, але що може зробити з нежитем алхімічний конструкт? Та пофіг!
«Тихше-тихше, нема причин боятися. Він надійно замкнений, а якщо вибереться звідтам, я його скручу і відправлю прямий ходом в який-небудь вулкан, ніякі щити не допоможуть.»
Шерех нагородив мене яскравим видінням невразливої ні до чого істоти, яка крокує через вогонь і дим. Я повернув йому картинку склисто-білої багатоніжки, яка чемно тягнула на собі пом’ятого чистильника. Взагалі-то, ця штука на вигляд була – пальцем переломиш, але мені добре запам’яталося, як трясло від болю скаліченого Кріса (ось що стається з тими, хто прикидається чимось більшим, ніж є). Шерех заспокоївся. Осмілівши, я підкинув йому парочку спогадів Мессіни Фаулер, але епоха Набли монстра не зацікавила – він просто злиняв.
До мене не одразу дійшла глибина зробленого відкриття: Шерех був не вічний, в часи підводного міста його ще не було, а в часи підземної фортеці він уже був. Я не витримав і поліз в тумбочку, шукати свої шмаття – уламок темного скла і щоденник – відкрив книжку на новій сторінці і записав: «Археологія. (абзац) 1. Місто Бекмарка (з нового рядка) 2. Кейптауер (з нового рядка, крупними буквами). Бажано, труп!»
Ну от, справа зроблена. Тепер нікуди вони від мене не подінуться.
Я закинув щоденник в тумбочку і настроївся пофілонити тиждень, але все задоволення зіпсували відвідувачі – до мене постійно ходили і приносили гостинці. Не знав, що у мене стільки доброзичливців! Зрозумійте мене правильно, я обожнюю випічку Полака, але з двох боків від моєї ширми лежали чистильники і заздрили – до них-то ніхто не ходив, а що таке заздрість начальства, ви можете здогадатися. Пригощати себе вони б не дозволили (гордість!), доводилося викручуватися – робити вигляд, що від капустяної начинки мені недобре (а ще від гарбузяної і горохової). В плані послуги (і щоби не пропадав продукт) два маги моментально виїдали будь-яку кількість харчів, а я змушений був жувати свою частку потайки під подушкою.
Довго так тривати не могло, довелося одужувати.
Глава 14
- Спасибі, друже, порадував. Ну, доліковуйся, не перешкоджатиму.
Відкараскатися від розмови з Ларкесом Райкові не вдалося – Лемар безжалісно протягнув йому в палату телефонну лінію. Результат розмови змусив координатора зробити кілька речей, першою з яких був телефонний дзвінок.
– Здрастуй, мій дорогий, - в голосі мага бринів легкий смуток, - схоже, наш договір себе вичерпав.
Трубка рішуче запротестувала.
- Невже? Тоді поясни мені, що твої «брати» витворяють в Суессоні.
Трубка впевнено відрапортувала.
