- Довколишнє середовище виключно агресивне! - виблискував очима Йоган. - Навколо незримо проживають мільярди істот, готових нестримно розмножуватися, використовуючи будь-яку доступну їжу. Навіть абсолютно стерильні препарати поза лабораторією тухнуть за тиждень! Якщо нова істота виявиться нездатною дати опір аборигенам, то закінчить своє життя ще в пробірці – її просто з’їдять заживо.
Ну, або вона всіх з’їсть. А найскладнішим було збереження потрібної властивості у нащадків двостатевих істот, схильних швидко позбавлятися зайвих прибамбасів.
- Потрібна неперервна, титанічна праця! Інакше миші-ткачі стають звичайними сірими гризунами, а унікальні співучі соняхи – вульгарною олійною культурою.
- Чому ж птахи не стають рибами? - недовірливо мугикнув я.
- В природі простіше, - стенув плечима маг, - непристосовані не виживають.
Це навело мене на думку, які я вирішив добре обдумати на дозвіллі.
- Як враження?
Від вигляду Чвертки я отримував справжню насолоду: губи в Рона були розбиті, а на оці красувався фантастичного кольору синяк (він думав, поки мене нема, все зійде з рук – не вигоріло). А чому? Тому що шустрий городський клеїв місцевих дівок, і гарячі сільські хлопці добряче віддухопелили нахабу. Та, це тобі не Редстон, тут погляди на життя ще патріархальні. Рон виявився гідним суперником і з місця побоїща пішов власними ногами, хоча з такою пикою йому дівки найближчим часом не світили (хіба лише ще одного «ліхтаря» набити для симетрії). За відсутності інших розваг, Чвертка допомагав Йогану і надивився на вкрите пліснявою каміння вдосталь.
- Маю думку, хочу обдумати. Ти в п’ятницю вільний?
- Ні, у нас аврал.
Чвертка вирішив зв’язати свою кар’єру з діяльністю бавовнярів. Ніхто не сперечається, алхіміки їм потрібні.
- Ну і чорт з тобою!
Я надавав перевагу обдумуванню ідей за кухлем пива, в тихій, камерній обстановці, а в домі удавленого після появи Полака стало надто неспокійно (Знову! А я ж лише влаштувався). Може, справді, вежу збудувати, десь посеред озера? І напустити туди крокодилів... Тут виявилося, що Бандит напісяв в капці колишньому директору, і піднявся такий гармидер, що мене винесло на вулицю самою лише звуковою хвилею. Ще трохи, і я викину їх з моєї хати, ще й знаки відвертаючі поставлю, щоб назад не позаходили! Треба валити, поки комусь не спало на думку зробити мене арбітром. Мотоцикл завівся з одного дотику і, ласкаво рикнувши, поніс мене назустріч запахам весни. І це вже ставало традицією.
Чорні маги не люблять природи і не їздять на пікніки, але саме звичка тинятися світ за очі під вечір, судячи за всім, врятувала мені життя. А ще – пильність Бандита (ніколи б на кота такого не подумав).
Я повертався з чергової прогулянки, умиротворений і брудний по вуха, майже не звертаючи уваги на оточення. А нащо? У мене захисний периметр навколо садиби, ще й відслідковуючі Печаті навколо понатикані – кішка не прошмигне (мені лише кошенят не вистачало).
І раптом перед моїми очима стала дивовижна картина: Бандит пристроївся на краєчку помосту, який я спорудив для Макса (зомбі любив сидіти високо і глядіти далеко) і, підібравшись, напружено слідкував за чимось там внизу. Піднята дибки шерсть робила кота схожим на хутряну кулю з двома мідними ґудзиками. Мій вірний пес трохи охрінівав від такого сусідства, але ніякої небезпеки не відчував.
Мені стало цікаво, що могло так налякати нахабну звірюку. Я перевірив Печаті – нікого, напружив відчуття, намагаючись охопити думкою живе і неживе, і раптом виявив тягучу пустоту в проході між хатою і стодолою. Того, хто там стояв, неможливо було побачити магічним зором – він був прикритий щитом!
Одначе. Магістрів магії я не запрошував. Ну, буде вам зараз сюрприз!
Чорні дуже нервово ставляться до вторгнення на свою територію, а у мене ця тема уже наболіла, і ще один гість був точно зайвим. Я смикнув Джерело і приготував плетіння наймерзотнішими пост-ефектами, які лише зміг придумати.
Лови!
Превентивний удар врятував мені життя – противник виметнувся назустріч з немислимою швидкістю. Другою удачею стало те, що я не намагався його знищити, лише спантеличити, і замість штурмового прокляття випустив перед собою плетіння з арсеналу некромантів (як запиленим мішком по голові гепнули, і потім ще ригати тягне). Ну, а далі залишалося лише розвивати успіх, тому що з трьох метрів переплутати істоту, що вискочила на мене, з людиною було неможливо. Переді мною стояв голем, людиноподібним конструкт з каменю і магії, причому, магії було більше. Власне кажучи, більшу частину об’єму істоти займали чорномагічні плетіння, ледве видимі окові і неймовірно тонкі у виконанні. Їх було БАГАТО і вони легко взаємодіяли з матеріалом основи, змушуючи кістяк голема міняти форму і переміщатися в просторі.
Шоб я так міг!!!
