З того дня Йоган практично поселився у своїй лабораторії, і на спроби виманити його відповідав лайкою. Полак, видно, вважав таку поведінку нормальною і заледве не силою виводив білого для їжі і сну. Мені теж було чим зайнятися – всі полиці в гаражі були забиті големом, структуру якого я категорично не розумів. Брайєн вийшов з карантину, і НЗАМПІС лишив мене у спокої, лише на роботу доводилося регулярно їздити. За суєтою якось забулося, що на моє життя був замах, а у чорних же прийнято за такі жарти жорстоко мститися! Причому, помста повинна бути гранично адресною і неймовірно жорстокою (я чув просто масу історій на цю тему – краухардський фольклор). На щастя, крім мене у справі приймало участь п’ятеро дуже серйозних панів, і вони напевно не марнували часу; якщо пощастить, можна буде без зайвих зусиль підключитися одразу до розправи. Вже там-то я себе покажу! Очевидно, майбутнім жертвам вселенської справедливості теж щось таке спало на думку, і вони вирішили діяти превентивно. Уколошкати нас їй не дозволили, залишалися лише помиритися.
Гості вибрали той рідкісний ранок, коли я був удома сам (Йоган не рахується). У Рона був якийсь аврал з бавовнярами, Полак поїхав на пошту, а в мене інспекційна поїздка була призначена на другу половину дня (люблю таку роботу!). Амулети сигналізували про появу автомобіля, але пройшло півгодини, а у двері ніхто не стукав, та і зомбі поводився спокійно. Я вийшов подивитися.
Вони стояли за воротами і терпляче чекали дозволу зайти. Похвальна ґречність! До того, спочатку складалося враження, що відвідувач лише один. Я не став спускатися з ґанку, просто помахав рукою, і на подвір’я протиснулася найдивовижніша парочка, яку мені коли-небудь доводилося бачити. Тонкий і товстий: хлопець мого віку, худий як тичка (не вішалка, а саме тичка) і з ним – натуральний карлик (його за воротами навіть видно не було). Обидва були вдягнені в ділові костюми, які виглядали на них відверто безґлуздо. Зблизька стало видно, що вуха у худого відчайдушно стовбурчаться (просто один-в-один, як у мавпочки) і буйна чуприна не в стані приховати цей сумний факт. А вже вирази обличчя... Такий щасливий дебілізм я зустрічав лише у службовців міністерства в Хо-Каргу (і то не у всіх).
Якщо це комівояжери, то продавати вони можуть хіба білети до цирку.
Щоби краще взнати, скільки нині вартують клоуни, треба було, як мінімум, з ними перебалакати, але не доходячи до ґанку на дюжину кроків, гості почали кланятися, як са-оріотські болванчики, і сумними голосами викрикувати всіляку маячню.
- Ми перепрошуємо, містере Тангор!
- Печальна випадковість.
- Ми шкодуємо!
- Ми завинили!
- Молимо про прощення...
Так вони і співали хором, поки моє терпіння не скінчилося. Не те, щоб мені не подобалося таке ставлення, просто я люблю визначеність у всьому.
- Чим завинили?
Гості переглянулися, і карлик наважився:
- Зламали шахту, - пискнув він.
Худий енергійно закивав, від чого волосся в нього збилося патлами, і стало видно, що вуха ворушаться.
Ні фіга ж собі «печальна випадковість» – двох людей убито, один – десь згинув (ніяких слідів бідолахи Нестора так і не знайшли), а чорний маг серйозно постраждав!
- Конкретно – ви? - на всякий випадок уточнив я. Тому що здатність говорити триватиме у них недовго.
Вони закрутили головами, причому, один в смислі «так», а другий в смислі «ні».
- Друзі.
- Співробітники.
- Соратники!
- Брати Салема, - на моє лице сама по собі заповзла зловісна гримаса. Ну треба ж, обід прийшов сам.
Неприємні спогади швидко зникають у чорних з пам’яті, але це лише якщо їх не можна персоніфікувати, приписати на чийсь рахунок. Поки недруги залишалися абстракцією, мої претензії до них мали дещо теоретичний характер, а от конкретних винуватців можна було побити...
Я зміряв злим поглядом майбутніх інвалідів.
Патлатий виглядав зовсім як Бандит, який знову обісцяв чиїсь капці (і ще ці його вуха!), а бійка з карликом викликала відразу чисто естетично. Головою я розумів, що підрив і вбивства організовували інші, набагато більш представництві вуйки, але справу було зроблено: образ зловісних Братів Салема в моїй свідомості назавжди поєднався з видом потішної парочки, схожої на живу карикатуру. Зневажливе ставлення і помста погано поєднуються між собою, розумієте?
- Ми компенсуємо? - з надією в голосі запропонував патлатий.
- Відшкодуємо.
- Оплатимо витрати!
- Стоп! - у мене з’явилося відчуття, що тепер вони будуть не лише співати, а ще й затанцюють. - Вира?5
- Так!!!
В принципі, такий варіант традиції моїм поглядам не суперечив. Але що в них є такого, чого нема в мене? Я сходив досередини за своїм щоденником і почав шурхотіти його сторінками. Побачивши в моїх руках записну книжку, гості помітно засмутилися. Ага, ось такі ми, чорні маги, не злопам’ятні. Доводиться все записувати...
- Ось! - я знайшов потрібну тему. - Згоден на аутентичну кістку з міста Бекмарка!
Гості злякано зіщулилися. Що так? Я ж не кров немовлят прошу!
