Кому тоді в голову прийшла ідея, що циркових тварин пригнічують? Одного разу «благородні борці» порозчиняли клітки, ще й підпалили ненависну «тюрму тварин». Дрібна живність, яка поховалася по закутках, згоріла одразу. Вогонь швидко перекинувся на дерев’яні фургони, у вузьких проходах металися напівроздягнені люди, збожеволілі від страху коні, зірки манежу і четвірка каштадарських левів. Одного розтоптали налякані запахом хижака слони, двох застрелили поліцейські, і лише один достатньо довіряв людям, щоби дозволити загнати себе до чудом вцілілого фургончика, але він теж не врятувався – серце величезної кішки не витримало випробувань (леви – вони такі). Через два дні трупа покидала місто, залишивши на головному майдані нерозібрані руїни, а на кладовищі для бідняків – вісім скромних обелісків.
Зате нині жоден фургон цирку Бальзамо не міг загорітися навіть теоретично!
Войовничо стирчали догори набріолінені вуса, гриміла музика, вискакували з фургоні жонглери і акробати, підкидували догори смолоскипи і крутилися колесом. Місто, яке останні два роки жило абияк, прокидалося і щулилося від подмуху кольорового вітру.
Дерик розглядав шумний карнавал з тихим роздратуванням. Тепер його уваги вимагали майже двісті чоловік, а ресурси не безмежні.
«Нічого, - тішив себе він, - циркачі заберуться через тиждень, а всякий, хто затримається, буде в місті мов більмо на оці.»
Реальність, природньо, не захотіла йти назустріч людині – цирк затримався в місті на два тижні (надто вже хороша була виручка), а коли строкаті фургони вирушили в дорогу, разом з ними їхала стара діва років п’ятдесяти, яка тихо доживала свій вік без подруг і родини, і цвинтарний сторож, заїка і п’яниця, мати справу з яким не хотіли навіть міські жебраки.
Але місто не помітило втрат – в Септонвілі поселилися допельґанґери.
- Тобі добре, - бурмотів пом’ятий хлоп без слідів заїкання, - ходи, квіточки нюхай. А зі мною всі намагаються розплатитися самогоном! Я скоро і справді алкоголіком стану.
- Амулет не працює? - хитро блиснувши молодими очима поцікавилася леді «синя панчоха», яка сиділа напроти.
- Працює. Але щоразу таке відчуття, ніби п’ю котячу сечу.
Несправжня міщанка посміхнулася і продовжила обновляти грим, яким повинен був перетворити молодого і повного сил мужчину на опущеного п’яницю. Баночки з пудрою і фарбами, перуки і кольорові олівці були безтурботно розкидані на столі: хатинка сторожа при кладовищі – це таке місце, куди в сьомій ранку не можуть нагрянути сторонні.
Майстрів перетворень Ларкес позичив у армійської розвідки, яку інцидент в Арангені, м’яко кажучи, не тішив. Старшою в групі була Лаванда Кілозо, унікальна в своєму роді біла – вона щиро любила ризик і пригоди. Чарівниця з обличчям сімнадцятилітньої дівчини недавно розміняла п’ятий десяток років, але за характером залишалася непосидючим підлітком. Вона брехала без найменших зусиль, могла перевтілитися в будь-яку людину навіть без допомоги магії, а вже із застосуванням ворожби схожість ставала до лячного близькою. Противагою легковажності міс Лаванди слугував її напарник, Піт Брено – людина без краплі сили, зате з фотографічною пам’яттю і рідкісною здатністю передражнювати голоси (а заодно і з можливістю підтримати білу грубою силою). Наказ переключитися на боротьбу з внутрішнім ворогом напарники сприйняли з розумінням – в чомусь нинішня справа була навіть небезпечнішою, ніж місія на острови.
- Гівняне містечко, - констатував Піт, замилено розглядаючи в дзеркалі свій новий образ.
- Чим же? - негайно стрепенулася чарівниця. Їй провінційні містечка подобалися.
- Крадуть. На дверях замки, на вітринах – ґрати, жебраки на кожному кроці. І це в провінції!
- Ти просто на західну околицю візочком не їхав.
В бутність циркачем Піт продавав з лотка квитки і сувеніри.
- А що там?
- Біженці, про яких попереджав координатор. Живуть в бараках при прядильній фабриці.
Що означає присутність в місті такого контингенту, обоє знали з численних повчальних прикладів минулого.
- Сходжу-но я, поштовхаюся межи них, - наважився Піт.
- Ти там вважай, ще поб’ють.
- Не вперше!
Лаванда осмикнула коричневу шерстяну сукню, залишену їй її прототипом, міс Табрет (колись пряжа з Септонвіля непогано продавалася), і спробувала розгледіти себе в крихітному дзеркальці.
- А я почну з базару, - вирішила вона.
Здавалося б, виявити в місті глибоко законспіровану групу, не маючи підтримки влади – немислима річ, але для шпигуна така ситуація – скорше, норма, ніж виняток. Не раз і не два Лаванді Кілозо доводилося проникати в сокровенні людські таємниці буквально з допомогою чар – чуючи уривки фраз, читаючи вираз очей, спостерігаючи за позами і жестами. Під личиною міс Табрет ходити містом і слухати розмови було дуже просто – на цю сіру мишку ніхто не звертав уваги, але для отримання результатів таким способом потрібен був час. Лаванда насолоджувалася.
- Вдало сходив! - повідомив Піт, повернувшись з поселення біженців. - Там Гуґо ніхто не знає, мене прийняли спокійно, навіть поговорити вдалося.
- І як?
