На четвертий день після відправлення листа Піт був вражений до глибини душі - в умовному місці залишили знак, який викликав шпигуна на зустріч. От тобі і «нагляд» не бий лежачого! Тепер йому треба було йти на зустріч з потенційними союзниками (вночі, самому) і пояснювати, чому командир групи відсутня при розмові.
- Біла? До Чудесників? - офіцер «нагляду» не вірив власним вухам. - Та ви хоч розумієте, що накоїли?!?
«Типовий жандарм, – визначив сам для себе Піт, - ані граму фантазії, ані крихти сумніву.»
- Полковник Кілозо – досвідчений агент і розуміє, на що йде, сер.
- Тепер вони будуть знати про нас все!!!
«Він що, вважає, що належність до секти передається одним доторком?» В грудях у Піта закипала холодна лють (непрофесійно, зате щиро).
- Особисті погляди полковника не вплинуть на результат роботи!
- Доста вже, капітане! - поблажливо буркнув супутник жандарма, на якого Піт навмисне не дивився навіть впритул (з бойовими магами так краще). - Ідеологія Чудесників – не лихоманка і через повітря не передається. В такій серйозній справі підстраховка не зашкодить. Так в чому, кажете, причина настільки серйозного виклику?
Піт не втримався і зиркнув на співрозмовника, наткнувшись на нехарактерно спокійний і навіть трохи глузливий погляд, ніби і не чорний перед ним. Така невідповідність на мить вибила шпигуна з рівноваги. На його пам’яті був лише один бойовий маг, який байдуже ставився до питань статусу, але тому чаклунові було років триста, він пережив епохи і настільки звик приборкувати свою натуру, що вона стала уже не зовсім чорною. Штурмовик «нагляду» виглядав надто молодим для такого знання, навіть за мірками звичайних людей. Що треба було зробити з чорним, щоби змусити його відволіктися від улюбленої гри?
Звичним зусиллям Піт відсунув убік недоречні думки і знову сфокусувався на нинішній задачі. Допитливість можна буде проявляти у вільний час. Зараз треба було пояснити звитяжним офіцерам суть виконаних шпигунами спостережень і досягнутих висновків. Але одну річ Піт уже зрозумів – до мага-зрадника прийшов гаплик.
Глава 18
Мене потихеньку затягувало типове життя типового чорного мага – трохи успіхів, трохи невдач і дрібка дискомфорту від близькості інших розумних істот. Але я таке життя собі дозволити не міг. І не треба мені тут розповідати про державну таємницю – чи багато чорних магів мого віку роз’їжджають навколо на плямистих мотоциклах? Якщо рік тому я щиру вважав, що Чудесникам достатньо буде сказати «бу!», то тепер зрозумів, що так просто від їх не позбудешся – карлик повернувся і привіз обіцяні матеріали.
Коли мовчазні супроводжуючі витягли з вантажівки здоровенний ящик, я спочатку вирішив образитися. Вони, видно, вирішили, що «всі доступні свідчення» включають в себе шкільний табель і квитанції за паливну оливу! Виявилося – ніфіга подібного. Ящик був набитий копіями звітів, їх там було з пів-центнера, не менше. Карлик всучив мені опис документів і сердечно запропонував дзвонити, якщо щось виявиться незрозумілим. Очевидно, в нього десь була захована ще одна така скриня.
Я два дні ходив навколо здобичі, не наважуючись її торкнутися, тому що розумів: варто мені почати читати, і безголосе минуле увірветься в моє життя, змусить вдаватися до якихось дій, якось реагувати. А воно мені треба? З іншого боку, з того, що я не знаю чогось важливого, не випливає, що цього важливого не взнає хтось другий. Не хочу бути дурнішим за інших! В кінці-кінців, останнє міркування виявилося вирішальним.
Я поліз у скриню з твердим наміром взнати причини загибелі батька, але першим ділом вчепився у папку «Походження». Мене охопив хворобливий інтерес: в чому ми подібні, в чому – відрізняємося?
Скажу одразу, глухим селом там і не пахло. Моя сімейка виявилася з когорти «підгодованих», так в Краухарді називають чорних магів, які поступилися національним волелюбством в угоду ганебному комфорту. Прадід після розпуску Гвардії Арака осів при дворі нового короля і став «продажним магом» (вільне підприємництво у ті часи було не особливо популярним), але після повернення столиці в Хо-Карг, розсудливо вирішив влаштуватися в Фінкауні. Дід підробляв на ниві Інквізиції (досить несподівано для чорного, але мусить же хтось і нежитів виселяти). Природньо, що при такому положенні, він міг забезпечити родині добробут і безпеку (і якусь кількість недоброзичливців, наприклад, того ж Акселя). Діти отримали максимально хорошу на той час освіту, але втілили її в життя по-різному. Десь в Інгерніці досі жив мій дядько, не амбіційний, але заможній майстер банківських сейфів. Але молодший син мага мріяв про більше, і реальність вирішила йому підіграти – почалася Реформація.
Я намагався об’єднати сухі рядки звітів зі своїми уявленнями на цю тему.
