— Усе для сну вже готове, — сказав. — Провідник стелив дуже довго, бо ще й оповів історію свого життя — майже всього. Я вийду й почекаю, поки не влаштуєтесь у затишному гніздечку. Покличете, коли будете готові.
Він присів у сусідньому купе — там, де щойно сиділа вона — і розглядав передмістя Філадельфії, котра демонструвала йому всі свої болячки, як ото жебраки часом демонструють їх на вокзалі пасажирам, сподіваючись на милостиню.
Нема чого лякати дівчину завчасно. Але нова загроза виникла раніше, ніж він очікував, і якщо вже її виявлено, то небезпека для Солітер була не меншою, ніж для нього самого.
Дівчина покликала його, і він увійшов.
В купе панувала напівтемрява, лише над його ліжком було увімкнуто нічник.
— На добраніч! — сказала вона.
Бонд зняв плащ. Неквапно підклав клинці під обоє дверей. Тоді спокійно ліг на правий бік у своїй зручній постелі й без жодної думки про майбутнє, заколисаний перестуком коліс, поринув у глибокий сон.
А за кілька вагонів від нього, у безлюдному вагоні-ресторані, офіціант-негр перечитав те, що написав на телеграфному бланкові, й сидів, чекаючи на десятихвилинну зупинку у Філадельфії, щоби відправити телеграму.
ALLUMEUSE52
Сліпучого полудня гуркотливий експрес мчав на південь. Позаду залишилися Пенсильванія та Меріленд. Далі була тривала зупинка у Вашингтоні, й крізь сон Бонд чув застережні гудки та скрегіт маневрових локомотивів, приглушене і невиразне бурмотіння голосів у станційному гучномовці. Тепер вони проїжджали Віргінію. Тут повітря було м’якішим, і лише за п’ять годин їзди від Нью-Йорка майже запахло весною.
Негри, які групками поверталися з полів, зачувши віддалений гул, витягали з кишень годинники та, звірившись із ними, урочисто повідомляли:
— Шоста година — це має бути «Фантом». Мій годинник іде добре.
— Авжеж, — підтвердить хтось інший, коли гримотіння дизелів стане ближчим і яскраво освітлені вагони помчать далі — у бік Північної Кароліни.
Бонд із Солітер прокинулися близько сьомої від настирливого дзижчання дзвінка на перетині залізничних колій, а їхній довгий експрес повільно вповзав у пригороди Ролі. Бонд витягнув клинці з-під дверей перед тим, як увімкнути світло, і подзвонив провідникові. Замовив два сухі мартіні, одначе коли крихітні — «персональні» — пляшечки нарешті прибули в супроводі двох склянок та колотого льоду, вони видалися сміховинно маленькими. Бонд одразу ж замовив іще чотири.
Вони зі Солітер подискутували щодо меню. Їм пропонували «ніжні шматочки рибного філе, що так і тануть у роті», а також «смачнюче, приготовлене по-французьки курча з хрусткою золотистою скоринкою; подаємо порційно».
— Окозамилювання! — переконано сказав Бонд, і вони врешті замовили яєчню з беконом, сосиски зі салатом та один із сортів місцевого «камамберу» — чи не найбільший сюрприз у всіх американських меню.
Була вже дев’ята, коли Болдвін прийшов, щоб забрати посуд. Запитав, чи не треба їм ще чого.
Бонд сидів, розмірковуючи.
— Коли ми прибуваємо в Джексонвілль? — поцікавився.
— Близько п’ятої ранку, сер!
— Чи є там на платформі підземний перехід?
— Так, сер! Наш вагон зупиняється саме навпроти нього.
— А ви змогли б відчинити двері та спустити підніжку дуже швидко?
Негр посміхнувся.
— Авжеж, сер. Я можу зробити це вмить.
Бонд всунув йому в жменю десятидоларовий папірець.
— То на випадок, якщо б я забув це зробити після приїзду в Сент-Пітерсберг, — додав.
Негр усміхнувся.
— Дякую за вашу доброту, сер! На добраніч, сер! На добраніч, мадам!
Він вийшов, зачинивши за собою двері. Підвівшись, Бонд підіпхав клинці під двері.
— Ага, — зронила Солітер. — Навіть так...
— Саме так, — підтвердив Бонд. — Боюся, що...
І розповів їй про попередження Болдвіна.
— Мене це не дивує, — сказала дівчина, коли він закінчив розповідь. — Вони, певно, бачили, як ви сідали у вагон. У «Біґа» ціла армія своїх людей, котрі називаються «Очі», тож якщо всі вони задіяні, то від них майже неможливо сховатись. Я не здивуюсь, якщо хтось із них є й тут, у поїзді. Це напевно негр: або ж сам провідник, або хтось із вагона-ресторану. «Біґ» може змусити їх робити абсолютно все, що захоче.
— Скидається на те, — похитав головою Бонд. — Але як це йому вдається? Чим він їх бере?
