Вона поглянула у вікно, потім на нього.
— Це — останній засіб, — нехотя визнала. — Не забувайте, що я родом із Гаїті. Розум нараджує мені, що я можу його вбити, але... — і вона безпорадно розвела руками, — інстинкт підказує, що не зроблю цього.
І покірно усміхнулася до нього.
— Ви, певно, вважаєте мене безнадійною ідіоткою? — додала.
Бонд замислився.
— Після прочитання літератури про таке — ні, — визнав. Поклав руку на стіл, прикривши долоню дівчини своєю.
— Коли настане час, — сказав, — я виріжу хрест на одній зі своїх куль. Кажуть, колись це спрацьовувало.
Дівчина замислилася.
— Гадаю, якщо хтось і зможе це зробити, то лише ви, — озвалася. — Минулої ночі ви добряче відплатили йому за те, що він зробив із вами.
Солітер взяла його руку в свою і міцно стиснула.
— А тепер скажіть, що маю робити…
— Спати, — і він поглянув на годинник. Була вже десята. — Нам слід якомога краще виспатися. Ми вислизнемо з поїзда в Джексонвіллі й зіб’ємо їх зі сліду. Шукатимемо іншого способу потрапити на узбережжя.
Вони підвелись і тепер стояли одне проти одного в купе.
Раптом Бонд правицею обійняв її. Вона обвила руками його шию, і вуста їхні злилися в палкому поцілунку. Він притиснув її до хисткої стіни і тримав, не відпускаючи. Вона обхопила руками його обличчя і вдивлялась у нього, важко дихаючи. Очі її палали пристрастю. Потім знову наблизила губи до його вуст і цілувала довго й пожадливо: так, ніби це вона була чоловіком, а він — жінкою.
Бонд кляв свою ушкоджену руку, що не давала йому змоги вивчити її тіло та оволодіти ним. Він вивільнив правицю і просунув її між їхніми тілами, відчуваючи її пружні груди з набухлими від бажання сосками. Його рука помандрувала нижче — аж до улоговинки внизу і залишалася там, поки він міцно притискав її тіло до себе, а їхні губи знову злилися в довгому поцілунку.
Нарешті вона прибрала руки з його шиї і легенько відштовхнула від себе.
— Я знала, що колись цілуватиму такого чоловіка, як ти, — сказала. — Тож, щойно побачивши тебе, вже зрозуміла, що ти і є той чоловік.
Вона опустила руки уздовж тіла, яке було готове до того, щоб належати йому.
— Ти дуже гарна, — сказав Бонд, — і цілуєшся краще, ніж будь-хто зі знайомих мені дівчат.
І поглянув на свою забинтовану ліву руку.
— До біса цю руку! — вигукнув. — Я не можу пригорнути тебе до себе як слід та оволодіти тобою — рука надто болить. І за це «Містер Біґ» також заплатить.
Вона розсміялася.
Вийняла зі сумочки носовичок і витерла помаду з його губ. Потім відкинула з його чола волосся та знову поцілувала — цього разу ніжно й лагідно.
— Поки що на цьому й зупинимося, — сказала. —
У нас і так повно клопотів.
Його знову хитнуло до неї. Він поклав руку їй на груди і поцілував білу шию, а потім — уста.
Відчув, як вона помалу заспокоюється. Узяв її за руку і вивів на середину хиткого купе. Посміхнувся.
— Можливо, ти й права, — сказав. — Ще настане той час, коли я захочу залишитися з тобою наодинці й ні про що не думати. А тут, у потязі, є, принаймні, один тип, який може потурбувати нас цієї ночі. До того ж маємо вставати о четвертій ранку. Тож нам просто нíколи займатися любов’ю. Готуйся до сну — і я поцілую тебе
на ніч.
Вони ще раз, дуже повільно, поцілувались, і Бонд відійшов од неї.
— А зараз погляньмо, чи нема, часом, у нас сусідів, — додав.
Він нечутно витягнув клинці з-під дверей суміжного купе і тихо провернув замок. Дістав з кобури «беретту», зняв із запобіжника і жестом показав Солітер, щоб та відчинила двері, бо стояла зовсім поруч. Отож, Солітер рвучко їх розчахнула. Порожнє купе глузливо витріщилося на них.
Бонд, знизавши плечима, посміхнувся до дівчини.
— Покличеш, коли вляжешся, — сказав, зникаючи за дверима суміжного купе. Двері в коридор були зачинені. Купе — точнісінько таке ж, як їхнє. Бонд старанно оглянув його, вишукуючи вразливі місця. У стелі був лише один вентиляційний отвір, і Бонд, котрий розглядав будь-які варіанти, відкинув можливість застосування газу. Це негайно б умертвило всіх пасажирів вагона. Залишалася тільки можливість використати для цього каналізаційні труби маленького туалету, але тоді слід було б подавати отруйну речовину з нижньої частини вагона, тож виконавець мав бути вправним та досвідченим акробатом. На дверях, що вели у коридор, вентиляційної решітки не було.
Бонд здвигнув плечима. Якщо щось і затівали, для цього скористаються дверима, тож йому просто не слід спати до ранку.
Солітер покликала його. В купе пахло «Vent Vert» від Діора56. Обпершись на лікоть, вона дивилася на нього з верхньої полиці.
Плечі її прикривало простирадло. Бонд здогадався, що одягу на ній не було. Чорне волосся каскадом спадало з плечей. Купе освітлював лише нічник у неї за спиною, тож обличчя дівчини він розгледіти не міг. Бонд видряпався алюмінієвою драбинкою нагору і нахилився до неї. Вона потяглася до нього, і раптом простирадло злетіло з її пліч.
— Чорт забирай! — лайнувся Бонд. — Ти...
Вона рукою затулила йому рот.
