Дівчина визирнула у вікно — в суцільну темряву, яку зі страшенним гуркотом долав яскраво освітлений експрес. Потім повернулась і через столик глянула у широко розплющені блакитно-сірі очі англійського агента секретної служби. І подумала: ну як вона може пояснити хоч щось цьому самовпевненому та розсудливому чоловікові, котрий звик до елегантного одягу й дорогого взуття, мешкав у теплому будинку та виходив увечері на добре освітленій вулиці? Як можна пояснити будь-що людині, котра ніколи не жила в самому серці тропіків і не залежала від їхніх примх; не зазнала їхнього гніву та отруйного впливу? Тому, хто не бачив містерії биття барабанів і не відчув на собі її магічного впливу; не був свідком того, як спрацьовує чаклунство та який жах воно викликає? Що може він знати про каталепсію, тобто заціпеніння, про телепатію та про «шосте чуття» риб, птахів чи чорношкірих; жахливе значення пір’я білої курки; покладених навхрест палиць на дорозі чи про шкіряний мішечок із кістками і травами? Що може знати він про міалізм53; про те, як можна позбутися тіні; про смерть від розбухання чи смерть через слабкість, атрофію?
Солітер здригнулася, бо похмурі спогади неначе знову обступили її. А ще вона згадала той день, коли чорношкіра нянька уперше взяла її зі собою в хунфор54.
— Це тобі не зашкодить, місі55. Навпаки: воно дбатиме про тебе усе твоє життя.
Пам’ятає вона також відразливого старого та огидний напій, який він їй дав, і як нянька розтискала їй щелепи, щоби влити ту гидоту до останньої краплі, та як Солітер після того впродовж тижня щоночі кричала й лежала без сну з розплющеними очима. І як злякалася нянька; і як Солітер раптом знову почала добре спати — доти, доки за кілька тижнів не намацала у себе під подушкою щось тверде і не витягла з-під наволочки згорток із якоюсь бридотою. Цей згорток вона викинула з вікна, але вранці не знайшла його. Сон наново повернувся до неї, однак вона добре знала, що нянька підібрала «це» і сховала десь під дошками підлоги.
Лише через кілька років Солітер дізналася, що то був за напій — суміш із рому, пороху, землі з могил та людської крові. Її мало не знудило, коли вона згадала про той давній напій.
Що може знати цей чоловік про те, у що вона майже вірила?
Підвівши очі, Солітер зустрілась із запитальним поглядом Бонда.
— Ви вважаєте, що я не зрозумію, — озвався він. —
І до певної міри маєте слушність. Але я знаю, що страх може зробити з людьми, і знаю, що викликати його може будь-що. Я багато читав про вуду й вірю, що це спрацьовує. Не думаю, що воно подіє на мене, бо перестав боятися темряви ще в дитинстві, а ще я — нікудишній об’єкт для навіювання та гіпнозу. Але знаю їхні специфічні вирази, і даремно ви вважаєте, що я сміятимуся з цього. Вчені та лікарі, які пишуть подібні книжки, ставляться до шаманства серйозно.
Солітер посміхнулася.
— Гаразд, — мовила вона. — Мені достатньо буде сказати вам: усі вони вірять у те, що «Містер Біґ» і є самим Бароном Самеді чи Зомбі. Зомбі вже самі собою жахливі істоти. Це ожилі трупи, котрі повстали з могил і виконують команди свого проводиря. Барон Самеді — найогидніший дух у всьому вудуїзмі. Він є духом темряви та смерті. Тож бароном Самеді не можуть керувати його власні зомбі. Ви знаєте, як виглядає «Містер Біґ». Це велетень із сірим кольором шкіри, котрий володіє даром психічного впливу. Тож йому зовсім неважко навіяти неграм, що він і є Зомбі — до того ж дуже страшний та поганий. А вже повірити в те, що «Біґ» — сам барон Самеді, зовсім неважко. Про це свідчить тотем у його кабінеті — просто у нього за спиною. Та ви й самі це бачили!
Солітер на мить замовкла. Потім продовжила швидко, майже не переводячи дихання:
— І хочу запевнити вас, що це спрацьовує: навряд чи є хоч якийсь негр, котрий бачив «Біґа» і знає усю цю історію, який би не вірив йому і який би не вважав його цілковитим та повним втіленням зла. І вони праві, — додала Солітер, — ви також погодилися би з цим твердженням, якби знали, як він розправляється з непокірними і як жорстко їх катують та вбивають.
— Чи має до цього якийсь стосунок Москва? — запитав Бонд. — Чи правда те, що він є агентом СМЕРШу?
— Я не знаю, що таке СМЕРШ, — відповіла Солітер, — але мені відомо, що «Біґ» працює на росіян: принаймні, я чула, як він говорить російською з людьми, які час від часу тут з’являються. Вряди-годи він запрошував мене в кабінет під час таких зустрічей і запитував, якої я думки про його гостей. У цілому мені здавалося, що вони говорили правду, хоч я й не розуміла російської мови. Однак не забувайте, що я знайома з ним лише рік, і він неймовірно потайний. Якщо Москва таки використовує його, то в її розпорядженні — один з наймогутніших в Америці фахівців своєї справи. Він може розвідати будь-що, — а якщо це йому не вдається, то винного жорстоко карають.
— Але чому його ніхто не вб’є? — поцікавився Бонд.
— Його не можна вбити, — відповіла Солітер. — Бо він і так уже мрець. Він — Зомбі.
— Зрозумів, — повільно проказав Бонд. — Пояснення вичерпне. А ви би спробували взяти в цьому участь?
