Через підземний перехід вони вийшли до квиткових кас. Бонд довідався, що наступний експрес до Сент-Пітерсберга, що мав назву «Срібний метеор» та був братом-близнюком «Фантома», відправляється о дев’ятій ранку, і замовив два місця в пульманівському вагоні. Тоді узяв Солітер під руку, й вони удвох вийшли з приміщення вокзалу в теплінь неосвітленої вулиці.
Ще були відчинені два чи три нічні ресторанчики. Бонд із дівчиною штовхнули двері того, на якому яскравими неоновими літерами написано: «Смачна їжа». Це було звичайнісіньке неохайне кафе-автомат — з дома втомленими офіціантками за цинковою стійкою, заставленою сигаретами, солодощами, книгами у дешевих паперових обкладинках та коміксами. Тут же стояли кавовий автомат та кілька сифонів із газованою водою. Двері з табличкою «Кімната відпочинку» приховували жахливі таємниці й були поруч з іншими, на яких виднівся напис «Стороннім вхід заборонено», — певно, службовий вхід. Група чоловіків у робочих комбінезонах за одним із брудних, заставлених пляшками столиків зиркнула на них і продовжила неголосну розмову. Залізнична ремонтна бригада, здогадався Бонд.
Справа від входу розміщувалися чотири тісні кабінки. В одну з них і прослизнули Бонд та Солітер. Вони похмуро поглянули в заяложене меню.
Невдовзі до них лінивою ходою підійшла одна з офіціанток і зупинилася біля перегородки, витріщившись на сукню Солітер.
— Апельсиновий сік, кава, яєчня-бовтанка — дві порції, — коротко сказав Бонд.
— ОК, — озвалася дівчина. Її черевики летаргічно зачовгали підлогою: так само неквапно вона пішла геть.
— Яйця мають бути змішані з молоком, — крикнув їй навздогін Бонд. — В Америці неможливо їсти збовтані яйця: вони виглядають просто огидно без шкаралупи, збиті у чайному горняткові — так, як оце роблять тут. Бозна-де вони такого навчилися: певно, у німців. А кава американська — найгірша у світі; навіть гірша, ніж в Англії. Але гадаю, хоч апельсиновий сік вони не зіпсують. Усе-таки ми на Флориді!
І раптом у нього погіршився настрій, коли він подумав про чотиригодинне очікування у цій брудній та незатишній забігайлівці.
— Усі в Америці зайняті тепер зароблянням грошей, — зауважила Солітер. — А це завжди погано для клієнтів. Усе, що людям потрібно, — якнайшвидше зідрати долар і викинути тебе на вулицю. Зачекайте-но, поки ми прибудемо на узбережжя. Флорида — найбільший висмоктувач грошей на землі. Місце, куди ми вирушаємо, висмоктує їх з маленької людини. Але так їй і треба — вона ж бо їде туди помирати і не зможе прихопити своє добро на той світ.
— Заради Бога! — вигукнув Бонд. — То що це за місце?
— У Сент-Пітерсберзі майже кожен — потенційний покійник, — пояснила Солітер. — Це — Велике Американське Кладовище. Коли банківський службовець, поштовий клерк чи залізничний провідник досягає
60 років, він затискає в кулачок пенсію чи щорічну ренту та їде в Сент-Пітерсберг, щоб насолодитися там кількома сонячними роками перед смертю. Тому цю місцину ще називають Саншайн-Сіті, тобто містом Сонця. Погода там така хороша, що в дні, коли нема сонця, місцеву газету «Індепендент» роздають безкоштовно. Зазвичай таке буває три чи чотири рази на рік, і це — чудова реклама газеті. Спати тут лягають о дев’ятій вечора, не пізніше, а вдень старі, зібравшись зграйками, грають у шафлборд59 чи бридж. У місті є навіть кілька бейсбольних команд: одна з них називається «Малята», а інша «Козенята», і всім їм — не менше сімдесяти п’яти! Іноді вони ще грають у кеглі, але більшість часу проводять, розтікшись аморфною масою на так званих «вуличних диванах». Гріються на сонечку, пліткують та дрімають. І разом становлять жахливе видовище — усі ці старигани в окулярах, зі вставними щелепами та слуховими апаратами!
— Звучить похмуро, — зауважив Бонд. — І чому, в біса, «Містер Біґ» обрав саме це місто для своєї штаб-квартири?
— Бо воно ідеальне для цього, — серйозно відповіла Солітер. — Там практично нема злочинності — за винятком шахрайства у бридж чи канасту60. І дуже мало поліції. Там є чималий відділ берегової охорони, але вони опікуються переважно контрабандою між Тампою та Кубою, а також незаконним виловом губок у Тарпон Спрінґз.
Я достеменно не знаю, чим саме «Біґ» займається; відомо лише, що там у нього є агент на прізвисько «Роббер». Гадаю, це щось, пов’язане з Кубою, — замислено додала вона. — Й, можливо, дотичне до комунізму. Гадаю, Кубу фінансують з Гарлему, і вона має «червоних» агентів по всьому Карибському басейну.
— Так чи інакше, — продовжила Солітер, — але Сент-Пітерсберг, імовірно, найневинніше місто Америки; тут усе «просто» і «мило». Це свого роду «Ресторіум»61 — громадський профілакторій для алкоголіків. Правда, для дуже старих, — розсміялася вона. — Й гадаю, вони вже нічим не загрожують суспільству. Тобі там сподобається, — лукаво посміхнулася Солітер. — Можливо, захочеш там поселитись і також перетворитися на «олдстера»62. Це справді величне слово в тому світі — «олдстер»!
