— Боже збав! — палко озвався Бонд. — Це мені нагадує наші Борнмут63 або Торкі64 — але в мільйон разів гірше. Сподіваюся, ми не вступимо у перестрілку з «Роббером» та його друзями — бо тоді явно допоможемо кільком сотням отаких «олдстерів» швидше потрапити на кладовище — через серцевий напад. Невже в цій місцині зовсім нема молоді?
— Чому ж нема — є, — розсміялася Солітер. — Купа! І все це — місцеві жителі, які вигрібають гроші з кишень стариганів: наприклад, ті, хто тримає мотелі та кемпінги. Можна також заробити купу грошей, організовуючи турніри бінго65. Я буду твоєю «заманювачкою» — дівчиною, котра приваблює простаків. Любий містере Бонд, — вона схопила його за руку, — чи не оселишся ти зі мною в Сент-Пітерсберзі, щоби гідно зістаритися там разом?
Бонд відкинувся на стільці та критичним оком глянув на неї.
— Спочатку хочу трохи пожити з тобою негідно, — сказав він, посміхаючись. — Гадаю, мені це краще вдасться. Однак мене цілком влаштовує, що всі там лягають спати перед дев’ятою.
Ув її очах стрибали бісики, коли вона поглянула на Бонда. Солітер забрала свою руку, коли врешті принесли сніданок.
— Так, — озвалася вона. — Це буде справді чудово: ти лягатимеш спати о дев’ятій, а я чорним входом тихенько вислизатиму на вулицю і гратиму в бейсбол із «Малятами» та «Козенятами».
Сніданок був саме таким, як і передбачав Бонд, — нікудишнім.
Вони розрахувались і попрямували у зал очікування.
Зійшло сонце, і його яскраві промені ринули крізь брудну віконну решітку в склепінчастий зал. Бонд із дівчиною просиділи в кутку приміщення аж до прибуття «Срібного метеора», і Бонд засипав Солітер питаннями про «Містера Біґа» та про все, пов’язане з його темними справами.
Час од часу він записував дату або те чи інше прізвище, але дівчина змогла мало що додати до того, що йому і так було відомо. Солітер мала власну квартирку в тому ж будинку, що й «Біґ», і впродовж останнього року була фактично його бранкою. Її супроводжували дві кремезні негритянки-«компаньйонки», і їй не дозволяли виходити з дому без супроводу.
Періодично Солітер приводили в кабінет до «Містера Біґа», де той прийняв і Бонда. Здебільшого їй веліли засвідчити правдивість слів чоловіка чи жінки, прив’язаних до стільця. Вона змінювала свої свідчення залежно від суб’єктивних відчуттів — від того, хорошою чи поганою людиною видавався їй бранець. Знала, що від її вердикту залежало життя людини — але дівчині було байдуже, якщо ця людина здавалась їй поганою. Білих серед них було мало.
Бонд коротко занотував деякі дати та імена.
Усе, що вона розповіла, допомогло йому краще уявити цього могутнього та енергійного чоловіка, безжального і жорстокого, який управляв розгалуженою шпигунською мережею.
Про золоті монети їй було відомо мало. Кілька разів вона запитувала в бранців-чоловіків, скільки таких монет вони збули та якою була ціна. Дуже часто, визнала Солітер, ті брехали і про кількість, і про вартість.
Бонд намагався якомога менше розповідати їй про те, що було відомо йому самому. Теплі почуття до Солітер та дедалі сильніший чуттєвий потяг ніяк не переплітались із професійними інтересами.
«Срібний метеор» прибув вчасно, і вони з полегшенням знову опинилися в потязі, вирвавшись із похмурого світу великої залізничної станції.
Експрес мчав далі Флоридою — через ліски і драговини, де-не-де розцвічені іспанським мохом; крізь милі й милі цитрусових плантацій.
Уся центральна частина штату була вкрита мохом, що надавало пейзажу похмурого і примарного вигляду. Навіть невеличкі містечка, які вони минали, нагадували висушені скелети через свої висохлі та випалені сонцем, обшиті дошками будиночки. Лише насадження цитрусових, обтяжені стиглими плодами, виглядали зелено й свіжо. Усе інше довкола здавалося висушеним або запеченим.
Дивлячись на похмурі мовчазні вигорілі ліси, Бонд думав про те, що в них не може водитися нічого живого, крім кажанів та скорпіонів, жабоподібних ящірок і павуків «Чорна вдова».
Вони пообідали — й ось уже потяг мчить уздовж Мексиканської затоки, крізь мангрові зарості та острівці пальм, повз безкінечні мотелі та стоянки автофургонів. Бонд нарешті вловив аромат іншої Флориди — Флориди рекламних щитів та розваг; Флориди «Міс «Апельсиновий цвіт» 1954 року».
Вийшли вони у Клірвотері — на останній станції перед Сент-Пітерсбергом. Бонд узяв таксі й назвав адресу: Острів Скарбів, розташований лише за півгодини їзди звідтіля. Була друга година дня, і сонце виблискувало на безхмарному небі. Солітер наполягла на тому, щоби зняти капелюшок з вуаллю.
— Вуаль прилипає мені до обличчя, — поскаржилася. — До того ж навряд чи хтось упізнає мене тут.
Величезний негр із обличчям, поцяткованим віспою, сидів за кермом таксі в момент, коли вони минали перехрестя Парк-стріт та Сентрал-авеню — там, де авеню переходить у дамбу, що веде до Острова Скарбів, споруджену на мілині затоки Бока Сьєґа.
Побачивши профіль Солітер, негр аж рота роззявив од здивування. Скерувавши таксі на узбіччя, він пірнув у найближчу аптеку. Набрав номер у Сент-Пітерсберзі.
