— Перевірте всі аеропорти, залізничні вокзали та шосе, — сказав. — Детальні інструкції отримаєте з Вашингтона, щойно переговорю з ними. Гарантую вам, що це — справа першочергового значення. Спасибі! Вельми вам вдячний! Невдовзі буду у вас. О’кей!
І поклав слухавку.
— Дякувати Богові, що вони хоч погодилися нам допомогти, — сказав Бондові, котрий стояв, бездумно дивлячись на море.
— Вони негайно пришлють сюди кілька своїх людей і прочешуть тут усе. Поки я залагоджуватиму справи з Нью-Йорком і Вашингтоном, випитайте усе, що зможете, з тієї старої вішалки, місіс Стівесант. Точний час, детальний опис зовнішності бандитів тощо. Краще представити це як крадіжку зі зломом, і що Солітер втекла разом із грабіжниками. Таке їй буде зрозуміліше: звичайна готельна крадіжка. Скажіть, що поліція вже виїхала і що ми не маємо претензій до «Еверґлейдс». Місіс Стівесант будь-що прагнутиме уникнути скандалу. Запевніть її, що й нам він непотрібний.
Бонд кивнув.
— Втекла з грабіжниками?
Це було цілком імовірно, але щось йому підказувало, що це не так. Бонд повернувся в кімнату Солітер та ретельно її оглянув. Тут усе ще пахло нею — аромат «Vent Vert» нагадав йому про їхню спільну подорож. Її капелюшок з вуаллю був у шафі, а туалетне приладдя — на поличці у ванній. Невдовзі він знайшов і сумочку та зрозумів, що недаремно довіряв Солітер. Сумочка лежала під ліжком, і Бонд здогадався, що дівчина заштовхнула її туди ногою, коли побачила націлені на себе пістолети. Він висипав вміст сумочки на ліжко й обмацав підкладку. Тоді узяв ножичок і обережно підпоров її. Витягнув п’ять тисяч доларів і поклав собі в гаманець. У нього гроші будуть у безпеці. Якщо «Біґ» таки вбив Солітер, то ці гроші витратить на помсту. Бонд акуратно розправив підпороту підкладку, склав усе назад і знову підіпхнув сумочку під ліжко.
Повернувся в кабінет.
…Коли поліція завершила рутинні процедури, була вже восьма вечора. Бонд із Лейтером випили нерозбавленого віскі й перейшли до їдальні, щоб повечеряти. Нечисленні гості закладу закінчували трапезувати. На Бонда з Лейтером усі дивилися з цікавістю та неприхованим страхом. Що робили ці небезпечні на вигляд молодики в такому тихому закладі, як їхній? І де жінка, котра прибула з ними? І чия саме вона дружина? Бідна місіс Стівесант, яка заклопотано бігала туди-сюди, була неабияк стривожена. Невже вони не знали, що вечерю тут подають о сьомій? Працівники кухні вже збираються додому. Так недисциплінованим і треба, якщо їжа зовсім холодна: хай поважають інших. Місіс Стівесант казала, що це — високопосадовці з Вашингтона. Але хто вони насправді?
Урешті-решт усі одностайно вирішили, що ці двоє створюють тут лише незручності та псують добропорядну репутацію «Еверґлейдс».
Бонду з Лейтером відвели найнезручніший столик біля кухні. Вечеря, яку їм подали, була мішаниною найгірших англійських та спотворених французьких страв. А подали їм томатний сік, варену рибу під білим соусом, шматок холодної індички з краплею журавлиного соусу і трикутничок твердої лимонної помадки із завитком чогось, схожого на застиглий крем. Вони похмуро жували усе це, а їдальня поступово порожніла: літні пари розходились, і світло на столиках гасло одне за одним. Невеликі чаші для споліскування пальців, подані після їжі, в яких плавали пелюстки гібіскуса, мали б примирити людей із вечерею.
Упродовж вечері Бонд не зронив ані слова, і коли вони скінчили, Лейтер зробив спробу якось підбадьоритися.
— Ходімо вип’ємо, — запропонував він. — Гидотний кінець препаскудного дня. Чи волієте пограти в бінго з «олдстерами»? Кажуть, сьогодні увечері організовують турнір із бінго в «кімнаті розваг».
Бонд знизав плечима, і вони повернулися до себе у вітальню та якийсь час похмуро сиділи там, п’ючи й витріщаючись на пісок, сліпучо-білий у світлі місяця, та безкрає темне море за вікном.
Коли Бонд випив достатньо, щоби втопити у віскі сумні думки, він сказав Лейтерові «на добраніч» та пішов у кімнату Солітер, що тепер була його спальнею.
Тут заліз під простирадла, що ще зберігали тепло її тіла, і перед тим, як поринути у глибокий сон, прийняв рішення. Щойно розвидниться, він піде до «Роббера» і витрясе з нього всю правду. Раніше Бонд був надто заклопотаний власними думками, щоб обговорити це з Лейтером, але тепер не сумнівався, що «Роббер» доклав руку до викрадення Солітер. Згадав його холодні очиці та бліді тонкі губи. Подумав про кістляву шию, що виступала з брудної тільняшки, мов голівка черепахи. М’язи рук Бонда під простирадлом мимоволі напружились.
І коли рішення було прийняте, він урешті міцно заснув.
Проспав Бонд до восьмої. Глянувши на годинник, тихо вилаявся. Швидко прийняв душ, підставивши тіло під струмені води, аж поки не почали пекти широко розплющені очі. Обмотавши рушник навколо стегон, пройшов у кімнату Лейтера.
Жалюзі в ній усе ще були спущені, однак світла вистачало, аби побачити, що на жодному з ліжок ніхто не спав.
