Бонд посміхнувся, вирішивши, що Лейтер, набравшись віскі по саму зав’язку, заночував у вітальні на кушетці. Пройшов туди. Вітальня була порожня. Пляшка з алкоголем, наполовину повна, все ще стояла на столі. Поруч у попільничці громадилася гора недопалків.
Підійшовши до вікна, Бонд підняв жалюзі. До того, як повернутись у кімнату, встиг зауважити, що ранок — чудовий, погожий.
І ще побачив конверт. Той лежав на кріслі перед дверима, крізь які Бонд щойно пройшов. Він підняв конверт, у котрому була записка, недбало нашкрябана олівцем.
«У голову лізуть дурні думки — то й спати не хочеться. Зараз п’ята ранку. Маю намір навідатися на фабрику живої наживки — я й сам рання пташка. Дивно, що той меткий стрілець розсиджувався там у той час, коли викрадали Солітер. Він, схоже, був у курсі, що ми в місті, й готовий діяти у випадку, якби щось пішло не так. Якщо до десятої мене не буде, телефонуйте в поліцію: Тампа, 88. Лейтер».
Бонд чекати не став. Поголився, одягнувся і замовив каву з булочками й таксі. За десять хвилин отримав усе сповна — і навіть устиг обпектися кавою. Він саме полишав котедж, коли у вітальні задзвонив телефон. Бонд миттю повернувся.
— Містере Бріс? Телефонують із госпіталю «Маунт Парк», — почув голос у слухавці. — Це лікар Робертс із палати невідкладної допомоги. У нас тут містер Лейтер, який запитував про вас. Ви можете приїхати просто зараз?
— Боже милосердний! — зі страхом вигукнув Бонд. — Що з ним? Щось дуже погане?
— Нічого страшного, — заспокоїв голос, — автомобільна аварія. Водій збив його і втік із місця пригоди. Невеличкий струс мозку. То ви можете приїхати? Він питав про вас.
— Звісно! — з полегшенням зітхнув Бонд. — Уже виїжджаю!
«Що, в біса, могло статися», — гадав, поквапно прямуючи галявиною. Лейтера, певно, збили і залишили лежати на узбіччі. Але загалом Бонд був навіть радий, що лише цим і обійшлося.
Коли вони виїхали на дамбу, що вела до Острова Скарбів, назустріч їм із виттям промчала машина швидкої допомоги.
Знову щось трапилося, подумав Бонд. Тут щомиті якісь проблеми.
У Сент-Пітерсберзі проминули Сентрал-авеню і звернули направо — туди, де вони з Лейтером були напередодні. Підозри Бонда підтвердилися — госпіталь був лише за кілька кварталів од «Уроборос інкорпорейтед».
Бонд розрахувався з таксистом і прожогом злетів сходами солідної будівлі нагору. В просторому холі підбіг до віконечка реєстратури. Гарненька медсестра сиділа, переглядаючи оголошення в «Сент-Пітерсберг таймс».
— А лікар Робертс...? — почав, було, він.
— Лікар
— Лікар Робертс, палата невідкладної допомоги, — нетерпляче пояснив Бонд. — Пацієнта звати Лейтер. Фелікс Лейтер. Доправлений сьогодні вранці.
— У нас нема лікаря з прізвищем Робертс, — відповіла дівчина. Вона пробігла очима прізвища пацієнтів. — І нема пацієнта на прізвище Лейтер. Зачекайте-но хвильку — я зателефоную в палату. То як, кажете, вас звати?
— Бріс, — відрекомендувався Бонд. — Джон Бріс.
І хоча тут було прохолодно, він страшенно спітнів. Витер вологі руки об штани, намагаючись впоратися з панікою. Кляте дівчисько геть не знає своєї роботи. Надто гарненька, щоби працювати медсестрою! Тут мав би сидіти хтось компетентніший. Бонд стояв, зціпивши зуби, поки дівчина говорила телефоном.
Нарешті вона поклала слухавку.
— Мені дуже шкода, містере Бріс, але це якась помилка. Впродовж ночі нам нікого не привозили, і ми ніколи не чули про лікаря Робертса та містера Лейтера. А ви впевнені, що це потрібний вам госпіталь?
Бонд мовчки розвернувся і, витерши піт з чола, попрямував до виходу.
Дівчина скорчила за його спиною гримаску і знову зайнялася газетою.
На щастя Бонда, до госпіталю саме під’їхало таксі, з якого вийшли пасажири. Він махнув водієві рукою і попросив відвезти його в «Еверґлейдс». Усе, що йому було тепер відомо, це те, що Лейтер у бандитів і вони будь-що хотіли виманити Бонда з котеджу. Поки що він не розумів, чому, але знав: тепер усе значно ускладнилось і зараз ініціатива в руках «Містера Біґа» та його людей.
Коли він полишав таксі, назустріч йому поспішила місіс Стівесант.
— Бідний ваш друг! — сказала вона без інтонації співчуття у голосі. — Йому слід було бути обережнішим!
— Так, місіс Стівесант, — нетерпляче відповів Бонд. — Але що трапилося?
— «Швидка» приїхала сюди відразу ж після того, як ви пішли.
Очі жінки аж світилися, так їй нетерпеливилося повідомити погану новину.
— Здається, вашого друга Лейтера збила машина. Його занесли в котедж на ношах. Такий приємний кольоровий санітар супроводжував його! Він сказав, що містер Лейтер невдовзі одужає, однак поки що його в жодному разі не можна турбувати. Бідолашний хлопчина! Усе його обличчя забинтоване! Вони сказали, що так йому буде комфортніше і що лікар невдовзі навідає його. Чи можу я чимось допомогти?
Бонд не став більше слухати. Помчав галявиною до котеджу і влетів у кімнату Лейтера.
На ліжку лежало щось, схоже на тіло. Воно було закрите простирадлом з головою і здавалося цілком бездиханним. Зціпивши зуби, Бонд нахилився над другом. Невже той не дихає?
