Бонд зірвав простирадло з обличчя. Але обличчя там не було. Було щось, невміло обмотане брудними бинтами, що нагадувало осине гніздо. Бонд обережно потягнув простирадло донизу. Іще бинти, ще неоковирніше намотані, а крізь них сочиться кров. Нижня частина тіла була увіпхана ще й у мішок. І все це — просякнуте кров’ю.
З того місця, де мав бути рот, стирчав папірець.
Нахилившись, Бонд витягнув записку. Його щоки торкнулося ледь чутне дихання. Бонд рвонув до себе слухавку телефона. В Тампі його зрозуміли не відразу. Нарешті нетерплячість у його голосі дійшла до них. Сказали, що будуть за двадцять хвилин.
Бонд поклав слухавку і тупо поглянув на папірець в руці. Це був обривок пакувального паперу. Нерівними великими літерами на ньому було нашкрябано ручкою:
«Він не погодився з чимось, що його й з’їло».
І нижче, в дужках:
( P. S. Маємо в запасі ще купу подібних жартів).
Рухаючись наче сомнамбула, Бонд поклав папірець на столик біля ліжка. Вернувся до тіла. Не насмілювався торкатися його, боячись, аби слабке дихання взагалі не урвалось. Однак мусив дещо зробити. Руки його обережно обмацали бинти на голові. Невдовзі він наткнувся на пасма волосся. Вони було вогкими — й, піднісши руку до губ, Бонд відчув присмак солі. Вивільнив ще кілька пасом з-під бинтів і пильно пригледівся. Сумнівів більше не було.
Бонд згадав копицю солом’яного волосся, що зазвичай безладно спадало на праву брову; сірі очі, які іскрилися гумором, та іронічне, яструбине обличчя техасця — чоловіка, з котрим Бонда єднало багате на події минуле. На мить він уявив собі друга таким, яким той був колись. Потім Бонд підіткнув пасмо волосся під бинти, сів на краєчку сусіднього ліжка, споглядаючи тіло Лейтера і гадаючи, що від нього залишилося.
Коли врешті прибули два детективи та поліцейський хірург, Бонд тихим безбарвним голосом розповів їм усе, що знав.
Діючи відповідно до того, що Бонд повідомив їм телефоном, вони відправили наряд поліції до «Роббера» і тепер чекали їх звіту, поки хірург працював у сусідній кімнаті.
Хірург упорався першим. Він повернувся до вітальні, й виглядав стурбованим. Бонд скочив на ноги. Поліцейський хірург упав у крісло і глянув на Бонда.
— На мою думку, він усе-таки виживе, — сказав натомлено. — Шанси п’ятдесят на п’ятдесят. Лиходії, без сумніву, добряче попрацювали з бідолахою. Однієї руки нема. І пів лівої ноги. Обличчя — суцільне криваве місиво, одначе рани неглибокі. Будь я проклятий, якщо знаю, чим це зроблене. Єдине, що спадає мені на думку: хижий звір чи велика рибина. Хтось рвав його на шматки. Знатиму більше, коли відвезу страждальця в госпіталь. На тілі залишилися сліди зубів того, хто це зробив. Машина «швидкої» буде з хвилини на хвилину.
Вони сиділи в похмурості. Безупинно дзвонив телефон: Нью-Йорк, Вашингтон... Відділ поліції Сент-Пітерсберга хотів знати, що, до дідька, відбувається на верфі, але їм сказали триматися від цього подалі: то робота ФБР. Нарешті пролунав дзвінок від чергового наряду поліції, посланого до «Роббера».
Вони прочесали у його житлі кожен дюйм. Нічого, крім ємностей із рибками, наживок і ящиків з коралами й черепашками. «Роббера» і ще двох чоловіків, які наглядали там за роботою насосів та підігрівом води, взяли під варту й ретельно допитали зі застосуванням «засобів впливу». Перевірили їхні алібі, які були міцні, мов будівля «Емпайєр стейт білдінґ». «Роббер» обурено вимагав присутності свого адвоката, і, коли той урешті прибув, трійцю одразу ж відпустили. Жодних підстав, щоб їх затримати.
Усюди глухо, за винятком того, що неподалік, у бухті Яхт, було знайдено машину Лейтера — приблизно за милю від верфі. В авто — купа відбитків пальців, однак серед них нема «автографів» затриманої трійці.
— Які будуть вказівки? — запитав лейтенант поліції.
— Залишайтеся на своїх місцях, — відповів старший, який відрекомендувався капітаном Френксом. — Підтримуйте з нами зв’язок. Вашингтон наказав затримати, за браком іншого, хоча б цю трійцю. Два найкращі оперативники вилітають до нас уже ввечері. Пора звернутися по допомогу місцевої поліції. Нехай залучать своїх інформаторів у Тампі. Це справа не лише сент-пітерсбергської поліції. Бувайте!
Була третя година. Поліцейська «швидка» приїхала й від’їхала — разом із хірургом і тілом, таким близьким до смерті. Двоє оперативників також пішли, пообіцявши тримати Бонда в курсі справ. Цікавилися його планами. Той відповів ухильно: сказав, що порадиться з Вашингтоном. Чи не міг би він тим часом скористатися машиною Лейтера? Так, щойно Рекордс покінчить з її оглядом, то піджене сюди.
Коли всі розійшлися, Бонд іще сидів якийсь час, поринувши у невеселі думи. Покінчивши зі сандвічами, зробленими з того, що було в забитій продуктами комірчині, він запив їх чималою порцією нерозбавленого віскі.
