Тепер він доволі впевнено просувався вперед у сірій каламутній воді й зосередився на тому, щоб не торкатись обличчям піщаного дна, а голову тримати на одній лінії з тілом. Раз бічним зором помітив морського ската — величезного, наче стіл для пінг-понгу. Той швидко відплив убік, побачивши його, і широкі строкаті крила тріпотіли, мов у птаха, а довгий загнутий хвіст розвівався позаду. Але Бонд не звернув на нього жодної уваги, пам’ятаючи слова Кворрела про те, що скати самі ніколи не нападають, лиш обороняються. Бонд подумав, що скат, певно, приплив до рифів, щоб відкласти яйця — чи то «русалчині гаманці», як їх ще називають рибалки через їхню форму: вони схожі на подушечки з довгими чорними зав’язками на кінцях.
Багато різних тіней риб мелькало піщаним дном — деякі були такі ж довгі, як його власний силует. Коли одна з них супроводжувала Бонда впродовж хвилини, він звів очі й побачив біле черево акули, яка сірувато-блакитним конусоподібним дирижаблем пливла футів за десять над ним. Її тупий ніс допитливо вивчав струминку повітряних бульбашок Бонда, а серпоподібна паща нагадувала зібраний у складки рубець. Акула накренилася на бік і глянула на Бонда одним оком — рожевим та холодним, як сталь. Тоді хитнула схожим на косу хвостом і зникла у товщі сірої підводної імли.
Бонд налякав зграйку різнокаліберних молюсків — від дорослих шестифутових особин до шестидюймових мальків — слабких та люмінесцентних у непевному світлі, завислих майже вертикально в химерному танку, котрі при його наближенні з реактивною швидкістю розсипалися навсібіч.
На півдорозі Бонд трохи перепочив, а потім продовжив рухатися. Тепер йому зустрічалися вже й баракуди — великі, вагою до двадцяти фунтів! Вони виглядали не менш жахливо, ніж ота, настільки пам’ятна йому. Баракуди ковзали мимо нього, як сріблясті субмарини, блискали на непроханого гостя лютими, мов у голодного тигра, очима. Їх цікавив і він сам, і, особливо, його бульбашки повітря, тож вони переслідували Бонда згори та збоку, мов зграя вичікувальних вовків. До того часу, коли він знову наткнувся на кораловий кущ — а це означало, що острів близько — вже добрих дві дюжини переслідували Бонда мовчазною непрозорою стіною.
Він зіщулився зі страху під гідрокостюмом, але нічого не міг із ними вдіяти, тож зосередився на своєму головному завданні.
Раптом просто перед його очима вималювались обриси якогось предмета, схожого на металевий. А за ним виднілися нагромадження коралових скель, що стрімко підіймалися.
Він був під кілем яхти «Секатур»! Бондове серце підстрибнуло.
Поглянув на «Ролекс» на зап’ясті. Було три хвилини по одинадцятій. Вибравши семигодинний детонатор з-поміж пригорщі запалів, що були в нього у нагрудній кишені, Бонд надійно вставив його в мінний отвір. Решту запалів закопав у піску — якщо його схоплять, то, принаймні, про міну не дізнаються.
Поки він плив, тримаючи міну в руках, то усвідомив, що за його спиною щось відбувається. Повз нього промчала баракуда з розчахнутою пащею, й очі її хижо зблиснули, наче вона побачила щось ласе позаду Бонда. Однак його увага була прикута лише до конкретного місця під кілем — до точки за три фути над ним. Останні три фути міна майже тягла Бонда за собою. Її намагнічені пластини прагнули якнайшвидше злитись у смертельному поцілункові з металевим корпусом яхти. Бонд мусив притримувати її з усіх сил, аби уникнути різкого металічного звуку при зчепленні. Коли міна нарешті майже беззвучно стала на місце, Бонд, тепер позбувшись зайвого вантажу, змушений був призвичаїтися до своєї нової плавучості, а тоді різко пірнув убік та вгору, подалі від корпусу яхти.
І лише розвернувшись, щоб відплисти в рятівну тінь рифів, він нарешті побачив той жах, який відбувався у нього за спиною. Хтозна-скільки баракуд неначе збожеволіли. Вони підстрибували і накидалися на щось у воді, наче скажені пси. До них приєдналися три акули, які зі ще більшою люттю молотили воду. Тепер вона аж кипіла від знавіснілої риби, і Бонд раз по раз отримував удари хвостами в обличчя, навіть відлетів на кілька ярдів убік. Він знав, що будь-якої миті його гумовий костюм не витримає, прорветься... і тоді вся ця зграя опиниться на ньому.
«Екстремальні умови» було створено для «полчищ акул» — ця фраза з доповіді морського відомства миттю спалахнула у нього в голові. Ось коли б йому став у пригоді той засіб для відлякування акул! А без нього залишилося жити, мабуть, не більше кількох хвилин.
У відчаї він замолотив ногами та пірнув під кіль корабля, знаючи, що тепер його рушниця стала тільки дитячою іграшкою супроти косяка знавіснілих кровожерливих риб. Допливши до мідних гвинтів у корпусі яхти, Бонд схопився за один з них, намагаючись перепочити, й очі його розширилися від жаху, коли він побачив кипляче море навкруги. Відразу ж зауважив роззявлені, дикі пащі хижих рибин і те, як вони хапали щось у каламутній воді. Поруч із ним баракуда спіймала щось коричнювате й блискуче, котре відразу ж зникло в її пащі. Швидко проковтнувши здобич, рибина знову метнулася в гущавину боротьби.
