Бонд помітив також, що потемнішало. Глянувши угору, він чітко зрозумів, що срібляста поверхня моря перетворилася на криваву, набравши жахливого багряного відтінку. Від плівки вгорі тягнулись якісь білі нитки. Одну з них він навмисно зачепив гарпуном. Підніс ближче до плексигласу маски.
Сумнівів не залишилося.
Згори хтось зумисне виливав у море кров та кидав потрухи дохлої риби!
Печера «Кривавого Морґана»
Бонд зненацька зрозумів, чому всі ці баракуди й акули так і кишать поблизу острова, чому їх тримають у збудженому й агресивному стані постійними нічними бенкетами і чому, всупереч будь-якій логіці та здоровому глуздові, трьох чоловіків, які ризикнули дістатись острова плавом, викинуло на берег обгризеними до кісток.
«Містер Біґ» об’єднав зусилля усіх морських хижаків, зацікавивши їх у службі собі! Це було цілком у його дусі: вимислити щось неординарне, технічно просте й бездоганне!
Не встиг Бонд усвідомити все це, як відчув жахливий удар у спину. Двадцятифунтова баракуда різко відскочила від нього, а з пащі в неї стирчали шмаття чорного гідрокостюма та вирваний із Бондового плеча шматок м’яса. Навіть болю не відчувши, рвонув до рятівного прикриття рифів, й лише жахлива нудота підступила Бонду до горла, коли він збагнув, що частина його тіла залишилася між гострими, як лезо, зубами того страхіття. Вода почала повільно просочуватись у щільно припасований гідрокостюм. Ще трохи, і вона проникне йому під маску!
Бонд хотів уже припинити боротьбу та підстрелити рибину, але помітив розколину в скелях. Перед нею лежав великий валун, і Бондові якось удалося туди втиснутися. Він саме встиг скористатися тимчасовим притулком, коли зауважив, що та сама баракуда знову мчить до нього, і паща її розчахнута для завдання нового удару.
Бонд вистрелив майже навмання. Зазубрений гарпун поцілив рибині в пащу, пройшов наскрізь, і держак гарпуна, прив’язаний до ліня, наполовину застряг у баракуді.
Та на мить мовби застигла — за якихось трьох футів од живота Бонда. Тоді спробувала зімкнути щелепи, різко хитнувши головою. Нараз смикнулась і зиґзаґами попливла геть — разом із гарпуном та лінем, котрого Бонд не зміг втримати в руках. Він добре знав, що вже за кілька хвилин інша рибина накинеться на свою товаришку і розірве її на шматки, не давши проплисти й сотні ярдів.
Бонд подякував Богові за передишку. Його плече було оповите хмаркою крові. За кілька хвилин запах учує інша рибина. Забившись за валун, Бонд гадав, як би йому вибратися звідти на пірс і заховатися на суші, поки не вдасться вигадати якийсь новий план. І тут побачив, що валун прикриває вхід у печеру! Отвір був схожий на коридор біля підніжжя острова. Якби Бондові не слід було рятувати своє життя, то він негайно б туди пішов. А так просто пірнув під вхід та зупинився, й лише кілька ярдів відділяли його від сяйливого отвору.
Потім випростався на м’якому піску й увімкнув ліхтарик. Акула цілком могла наблизитися на небезпечну для нього відстань, однак їй у тісноті нíкуди було б встромити тупий ніс. Вона просто не змогла б сюди протиснутися, бо навіть така хижачка не насмілилася б подряпати власну шкіру об гострі корали. А Бонд матиме тут достатньо часу і можливостей всадити кинджал у її холодні очі.
Бонд спрямував світло ліхтарика на стіни та стелю печери. Вона однозначно була витвором людських рук: зроблена або, принаймні, викінчена. У Бонда склалося враження, що вона починається десь у глибині острова.
— Залишилося ще ярдів із двадцять, хлопці! — певно, казав «Кривавий Морґан» своїм людям. А коли гострі кийки нарешті несподівано пробили товщу скель і в отвір хлинула вода — багато ротів затихли навіки і свідків уже більше не зосталося...
Великий валун було поставлено біля зовнішнього входу в печеру, щоби навіки його запечатати. Той рибалка, який півроку тому раптом зник у бухті Акул, напевно, виявив цей вхід — а валун від «дверей» було відкинуто штормом або зрушено силою землетрусу.
І тоді рибалка зрозумів, що знайшов скарб, і знав, що потребуватиме допомоги, аби скористатися ним. Але білий неодмінно його обдурить, а тому краще піти до «великого боса» в Гарлемі й укласти з ним найкращу угоду. Золото належить чорним, які за нього й померли. Тож воно просто мусить повернутися до своїх законних власників.
Стоячи тут і розхитуючись під слабким натиском води у коридорі, Бонд здогадався, що не одна бочка з цементом була викинута в каламутні води Гарлем-рівер.
Й отоді-то він і почув биття барабанів.
Ще у воді вловлював віддалений гуркіт, який лише наростав, коли він увійшов у печеру. Але вважав, що це лише плескіт хвиль, котрі б’ються об підніжжя острова — та йому і так було про що подумати.
