Однак тепер він міг розрізнити певний ритм: звук поступово наростав та оповивав його приглушеним гуркотом, неначе Бонд сам був поміщений у велетенські литаври. Здавалося, що навіть вода навкруги вібрувала. Бонд здогадався, що так зроблено з двох причин: цим звуком приваблювали риб, коли поблизу були непрохані гості, щоби ще більше збудити акул. Кворрел розповідав Бондові, що рибалки уночі луплять веслами по боках своїх каное, аби риба прокинулася та підпливала ближче до човнів. Це, напевно, саме той випадок. Водночас звук тамтамів — зловісне попередження вуду людям на березі, особливо дійове ще й тоді, коли наступного ранку обгризене тіло приб’є до берега.
Чергове вдосконалення «Містера Біґа», подумав Бонд. Іще один прояв його блискучого розуму.
Принаймні, тепер він знав, до чого готуватися. Биття барабанів вказувало на те, що його викрито. Що подумають Стренґвейз та Кворрел, почувши цей звук? Вони просто сидітимуть і клястимуть «Біґа» на всі заставки. Бонд і раніше здогадувався, що вся ця вистава з барабанами — якийсь незбагненний трюк, і взяв зі своїх друзів обіцянку не втручатись у ніщо аж до того моменту, коли яхта «Секатур» не зніметься з якоря. І лише її благополучне відплиття означало б, що операція зазнала краху. Бонд ще раніше повідомив Стренґвейзу про контейнери із золотом, тож яхту зможуть обшукати й у відкритому морі.
Тепер ворог був насторожі, але вони не знали, хто саме тут, біля них, і чи він ще живий. Але Бонд продовжуватиме свою операцію — хоча б лише для того, щоб не дати Солітер змоги ступити на борт приреченої яхти.
Бонд поглянув на годинник. Було лише пів на першу, але здавалося, що він вирушив у свою самотню підводну подорож не менше тижня тому. Відчувши холодний дотик «беретти» під пахвою, подумав, а чи не надто намокла вона від води, що вже просочилася під гідрокостюм у місце, вирване зубами баракуди.
Тепер, коли гуркіт барабанів усе наростав, Бонд зайшов у печеру. Ліхтарик відкидав крихітне світло.
Не пройшовши й десяти ярдів, він побачив попереду себе слабке сяйво. Бонд вимкнув ліхтарик і почав повільно просуватися вперед. Піщане дно під ногами круто підіймалось, а світло яскравішало. Тепер він розрізняв десятки рибок, які пустували навколо нього, і вода кишіла ними, привабленими в печеру світлом. Краби виглядали з маленьких розколин у скелях, а невеличкий восьминіг фосфоресцентною зіркою розпластався на стелі.
Нарешті Бонд зміг побачити задню стінку печери: широкий сяйливий потік світла вихопив із темряви білосніжний пісок на її дні. Биття барабанів ставало оглушливим. Бонд зупинився в тіні при вході у печеру і лише за кілька дюймів від себе побачив поверхню землі й те, що вогні були спрямовані на водну гладінь басейну.
Бонд опинився у скрутному становищі. Ще крок — і його побачать усі, хто дивиться в басейн. Поки отак стояв, вагаючись, то зі жахом помітив, що у нього з-за плеча підіймається хмарка крові. Він і забув про рану, а тепер вона пульсуючим болем давала про себе знати. Коли Бонд хитнув рукою, біль прошив йому плече. Від балонів із повітрям відходили зрадливі бульбашки, але Бонд сподівався, що вони не дуже помітні у вирі при вході.
Щойно він зробить хоч крок уперед, майбутнє його відразу ж вирішиться.
Так і сталося. Над його головою пролунав сильний сплеск, і двоє негрів — цілковито оголених, за винятком масок на обличчях — накинулися на нього, а в руках у них зблиснули довгі кинджали, що нагадували ланцети хірурга.
Іще до того, як Бонд сягнув до свого кинджала на поясі, його схопили за руки і потягли на поверхню. Майже безпорадно він дозволив витягти себе з басейну. Його рвучко поставили на підлогу і різко розчахнули на ньому гідрокостюм, зірвавши з обличчя маску. З голови здерли шолом та зірвали кобуру з-під пахви, і раптово Бонд опинився серед залишків свого гідрокостюма — наче змія, котра скинула шкіру, — цілком оголений, якщо не брати до уваги коротких купальних плавок. Кров цівочкою стікала з пораненого плеча. Коли зірвали шолом, Бонда мало не оглушив грім барабанів. Шум був і навколо нього, і в ньому. Монотонний синкопований ритм пульсуючим болем віддавався у скронях. Гуркіт був такий, що, здається, міг розбудити усю Ямайку. Бонд здригнувся, намагаючись хоч якось захиститися від пекельного шуму. Тоді охоронці розвернули його, і Бонд побачив видовище таке незвичайне, що на мить навіть забув про оглушливий шум, а зосередився лише на побаченому.
Просто перед ним за карточним столиком, застеленим грубим зеленим сукном і заваленим паперами, сидів на розкладному стільчикові «Містер Біґ», тримаючи в руках перо, і холодно дивився на Бонда. Одягнений «Містер Біґ» був у бежевий «тропічний» костюм гарного крою, білу сорочку та чорну в’язану шовкову краватку. Широке підборіддя підперте лівою рукою. Глянув на Бонда невдоволено — так, наче один із його службовців вимагав надбавки платні. Вигляд мав увічливий, але втомлений.
За кілька кроків од «Біґа», цілком недоречно і зловісно, стирчало на скелі опудало Барона Самеді, вирячуючись з-під старого пошарпаного капелюха-«казанка».
