— А тепер, — озвався Бонд, — розкажіть мені детально, що саме вони зараз роблять і коли мають намір відплисти. Скільки часу їм знадобиться, щоб очистити острів від своєї присутності та пройти крізь рифи. Якщо вони тут востаннє, то не забувайте, що їм треба взяти на борт ще шістьох людей і додатковий вантаж. Обговорімо все якнайдетальніше.
За мить Бонд уже був поглинутий технічними та організаційними деталями майбутньої операції, і врешті йому вдалося відігнати від себе тінь страху.
Рівно о десятій його мерехтлива чорна постать, сповнена очікування та неспокою, зістрибнула зі скель у десятифутову товщу води і зникла в морі.
— Нехай вам щастить! — сказав Кворрел, звертаючись до того місця, де під водою щез Бонд. І перехрестився. Тоді разом зі Стренґвейзом вони повернулися в будинок, аби сторожко заснути, з побоюваннями очікуючи, що з того всього вийде.
Долина тіней
Бонд опустився на дно під вагою магнітної міни, яка клейкими стрічками була прикріплена йому до грудей, а також завдяки свинцевому поясові, одягненому для коригування підіймальної сили балонів зі стиснутим повітрям.
Він ані на мить не зупинявся і швидко просувався вперед, майже занурившись головою у пісок, долаючи перші п’ятдесят ярдів піщаного дна. Ласти на ногах могли б удвічі збільшити його швидкість, якби Бонд не був обтяжений міною, сталевим поясом і гарпунною рушницею у лівій руці; втім, він оперативно подолав відстань та вже за хвилину зупинився перепочити в тіні величезного коралу.
Бонд проаналізував свої відчуття.
Йому було тепло в гумовому костюмі, навіть тепліше, ніж якби плив на поверхні під сонцем. Рухи його ніщо не сковувало і дихалося йому легко — до того ж дихання було ритмічним і навіть розслабленим. Він спостерігав за крихітними бульбашками повітря, що сріблястими перлами підіймалися над кораловим виступом, та молив Бога, щоби бодай незначні хвилі приховали це.
Тут, на відкритій місцевості, Бонд був спроможний бачити достатньо далеко. Ліхтарик у нього на лобі світив м’яко і розсіяно, проте недостатньо сильно для того, щоб розвіяти силуети на горбкуватому піщаному дні. До рифів світло не доходило, тож тіні там залишалися чорними і непроникними.
Він наважився увімкнути ще й ліхтарик-«олівець» — і нижня частина коралового нагромадження відразу ж ожила. Актинії108 з криваво-червоними тільцями привітно помахали йому оксамитними щупальцями; відчувши сигнал тривоги, колонія чорних морських їжаків звела сталеві шипи-колючки; а волохаті морські багатоніжки розпрямили усі сто ніжок, запитально дивлячись на Бонда головами без очей. Біля підніжжя коралового наросту, в піску, риба-жаба109 неквапно втягнула жахну бородавчасту голову в тулуб, а схожі на квіти морські черви поповзли врізнобіч, вихитуючи драглистими тілами. Зграйка яскравих морських метеликів та риба-ангел випірнули на світло, щойно Бонд вихопив із мороку ліхтариком величезну звивисту морську мушлю.
Бонд вимкнув ліхтарик і знову заклав його за пояс.
Прямо над ним поверхня моря вилискувала живим сріблом. Вона м’яко шкварчала — наче жир на сковорідці. Місяць тьмяно освітлював звивистий коридор між рифами, який Бондові ще слід було подолати. Він полишив своє коралове дерево-укриття й узявся повільно та обережно просуватись уперед. Тепер усе було не так просто. Місячне світло — примарне й облудне, а закам’янілий ліс коралових рифів таїв немало глухих кутів та оманливих бічних коридорів.
Не раз йому доводилося випірнати мало не на поверхню, щоб оминути надто звивистий та розлогий кораловий кущ, і коли це траплялося, Бонд не оминав нагоди звірити свій курс із відбитком місяця на поверхні води. Часом численні мінеральні утворення давали йому тимчасовий притулок, де перепочивав, знаючи, що бульбашки повітря будуть надійно прикриті виступами дашка. У такі короткі хвильки перепочинку він зосереджувався на нерозбірливих проявах нічного життя мешканців підводного світу, відчуваючи, що їхні колонії зайняті лише їм зрозумілими справами.
