Печеру полишила лише його тінь — Зомбі.
«На добраніч вам обом!»
Вони повільно підіймалися сходами — повз відчинені двері, що вели нагору, і пройшли вже майже сорок футів, коли зупинилися на широкому сходовому майданчикові. Тут негр із карбідною лампою розкладав підноси з грошима в ємності для риб; десятки таких контейнерів стояли уздовж стін.
Поки вони чекали, ще два негри спустилися сходами, підняли заповнену ємність і віднесли кудись.
Бонд здогадався, що ємності заповнюють піском, водоростями та рибою десь нагорі, а тоді живим ланцюгом передають на судно.
Також зауважив, що деякі з контейнерів заповнюють золотом по центру; в інші накладають ще й коштовні камені, та, прикинувши вартість вантажу, збільшив його чотирикратно — до майже чотирьох мільйонів фунтів стерлінгів.
«Містер Біґ» простояв кілька хвилин на майданчикові, не відриваючи очей від кам’яної підлоги. Його дихання було важким, але контрольованим; потім вони продовжили сходження.
Ще через двадцять кроків опинились на іншому, меншому майданчикові, в кінці якого були двері з новісіньким ланцюгом та висячим замком. Двері були зроблені з металевих пластин — коричневих і заіржавлених. «Містер Біґ» знову зупинився, й тепер вони стояли на невеличкому виступі скелі бік у бік.
На якусь мить Бонд подумав про втечу, однак, неначе прочитавши ці міркування, охоронець-негр відтіснив його від «Біґа» до стіни. Бонд прекрасно усвідомлював, що його головне завдання — залишитися живим, дістатися Солітер і якимось чином завадити їй ступити на приречений корабель, де кислота вже почала повільно роз’їдати мідний дротик магнітної міни.
Звідкілясь згори подув холодний струмінь повітря, і Бонд відчув, що на ньому висох піт. Правицею він доторкнувся до рани на лівому плечі, не зважаючи на більш як відчутний дотик кинджала під ребрами. Кров засохла, і рана вкрилася кірочкою, а рука задерев’яніла та страшенно боліла.
«Містер Біґ» нарешті заговорив.
— Цей вітер, містере Бонд, — кинув, — відомий на Ямайці як Вітер-Могильник.
Бонд здвигнув здоровим плечем, намагаючись стримати дихання.
«Містер Біґ» повернувся до залізних дверей, вийняв з кишені ключ і відімкнув замок. Зайшов усередину. Бонд та охоронці ступили за ним.
Це була вузька, довга кімната, що нагадувала коридор, і на однакових відстанях — приблизно ярд — на стінах у ній стирчали кайданки. У дальньому кінці кімнати — там, де зі стелі звисав ліхтар-«блискавка» — на підлозі, прикрита ковдрою, лежала нерухома фігурка. Біля дверей, просто над ними, звисав іще один ліхтар, і тут стояв запах вологого каменю, й давніх тортур, і смерті.
— Солітер, — просто сказав «Містер Біґ».
Бондове серце тріпонулось, і він рвонув уперед, але величезна рука схопила його за плече.
— Вважай-но, білий чоловіче! — роздратовано гримнув охоронець і заломив Бондову руку за лопатку, піднімаючи її все вище й вище, аж поки Бонд не витримав та не копнув його лівою ногою в гомілку, спричинив собі біль більший, аніж охоронцеві.
«Містер Біґ» розвернувся. У величезній лапищі він тримав маленький пістолет.
— Відпусти його, — спокійно мовив «Біґ». — Якщо хочете мати додатковий рубець, містере Бонд, то ви його отримаєте. У мене тут шість патронів.
Бонд шарпнувся вперед. Солітер скочила на ноги — назустріч йому. Зуздрівши його, вона розплакалася, простягаючи до нього руки.
— Джеймсе! — схлипувала. — О Джеймсе!
Вона мало не заточилась. Їхні руки сплелися.
— Принесіть мотузку! — звелів «Містер Біґ» у дверях.
— Усе буде гаразд, Солітер! — запевнив Бонд, знаючи, що нічого хорошого не буде. — Усе в порядку — я тепер тут, із тобою.
Він допоміг дівчині втриматися на ногах і стояв, піддержуючи її за руку. Ліва рука пекельно боліла. Дівчина була бліда і розтріпана. На її чолі темнів синець, під очима залягли глибокі чорні тіні. Обличчя Солітер змарніло, й на ньому виднілися сліди сліз. Жодної косметики. Одягнена вона була в брудний білий лляний костюм, а взута у сандалі на босу ногу. Дівчина якось змізерніла.
— Що цей виродок робив із тобою? — запитав Бонд та міцно пригорнув її до себе. Вона припала до нього, сховавши голову на його плечі.
Потім відсахнулася й поглянула на свою руку.
— Та ти весь у крові! — вигукнула. — Що з тобою?
Вона повернула його до себе і зауважила кров, що запеклася на його плечі, та чорну смугу на руці.
— Мій любий, що з тобою?
Солітер знову почала плакати, жалісно та безнадійно, раптово усвідомивши, що вони обоє програли.
— Зв’яжіть їх, — наказав од дверей «Містер Біґ». — Ось тут, під ліхтарем. Я маю ще дещо їм сказати.
До них підійшов негр, і Бонд повернувся до нього. Чи варто було щось затівати? У негра в руках була лише мотузка. Але «Містер Біґ» відійшов убік, спостерігаючи за Бондом, а пістолет був спрямований у підлогу.
— Ні, містере Бонд! — коротко кинув «Біґ». — Нічого у вас не вийде.
Бонд оглянув негра і подумки прикинув стан Солітер та своє поранене плече.
Підійшов охоронець, і Бонд дозволив зав’язати руки у себе за спиною. То були міцні вузли — жодної слабинки. Вони боляче впивались у шкіру.
