Бонд посміхнувся Солітер, підморгнувши їй. Це була лише пуста бравада, але він помітив промінь надії в її заплаканих очах.
Негр підвів Бонда до дверей.
— Сюди, — показав на кайданки «Містер Біґ».
Негр різко підсік Бондові ноги, і той упав на болюче плече. Негр сіпнув лежачого Бонда до кайданків, протягнув крізь них, попередньо випробувавши на міцність, мотузку, обмотав її ще й навколо Бондових щиколоток та міцно зав’язав. Схопивши кинджал, що стирчав із розколини скелі, обрізав зайву мотузку. Потім підійшов до Солітер.
Бонд тепер сидів на кам’яній підлозі, витягнувши ноги вперед: руки вивернуті й заведені за спину. Кров знову почала скапували з рани, що відкрилася. Лише залишки амфетаміну в крові не дозволили Бондові зімліти.
Солітер також обв’язали мотузкою і посадили навпроти Бонда. Між ними був якийсь ярд.
Коли все це зробили, «Містер Біґ» поглянув на годинник.
— Залиш нас самих, — сказав охоронцеві. Зачинивши за ним двері, сперся до одвірка.
Бонд із Солітер дивились одне на одного, і «Біґ» задумливо вивчав їх.
Після тривалого мовчання нарешті заговорив. Бонд звів на нього очі. Величезна сіра, схожа на футбольний м’яч, голова «Біґа» при світлі ліхтаря-«блискавки» нагадувала зловісну вогненну кулю, що зависла у повітрі, жовтаві очі палали рівним полум’ям, а фігура залишалась оповита темрявою. Бонд навіть змушений був нагадати самому собі, що на власні вуха чув биття цього серця, чув дихання цього організму і бачив піт на сірій лискучій шкірі. Це був лише чоловік — такий самий, як він сам: правда, велетень із блискучим розумом, але все-таки живий чоловік, котрий ходив так само, як і він, та мав ті самі природні потреби: це був смертний із хворим серцем.
Великий, наче гумовий, рот розтягнувся, і пласкі, трохи вивернуті губи оголили великі білі зуби.
— Ви — найкращий фахівець із тих, кого будь-коли підсилали до мене, — визнав «Містер Біґ». Його спокійний голос звучав виважено та розсудливо. — І ви стали причиною смерті чотирьох моїх людей. Мої послідовники вважають, що таке неможливе. Пора зрівняти рахунок. Того, що сталось із американцем, мені замало. Зрада цієї дівчини, — він усе ще не зводив очей з Бонда, — котру я знайшов у помийній ямі та підготував собі як помічницю, — також поставила під сумнів мою непогрішимість. Я саме розмірковував, як вона мусить померти, коли провидіння — чи то сам Барон Самеді, як вважатимуть мої послідовники, — привело вас на вівтар моєї помсти: тож ви готові покласти свою голову на плаху.
Він на хвильку замовк, і губи його розтулились, оголивши зуби. Бонд бачив, що він готовий сказати щось іще.
— Отож, буде зручно, якщо ви помрете разом, — підсумував «Містер Біґ». — А це станеться так, як я задумав, — він поглянув на годинник, — за дві з половиною години. О шостій — плюс-мінус кілька хвилин.
— Що ж — насолоджуймося цими хвилинами, — зронив Бонд. — Я дуже люблю життя.
— В історії визвольної боротьби негрів, — невимушено провадив «Містер Біґ», — уже є великі атлети і видатні музиканти, славетні письменники, вчені й лікарі. Свого часу, — як і в історії розвитку будь-якої раси, — з’являться визначні люди й в інших галузях. — Він зробив паузу, потому продовжив: — Звісно ж, вам не поталанило, містере Бонд, — так само, як і цій дівчині — зустріти на своєму шляху великого негра-злочинця. Я спеціально послуговуюся цим примітивним словом, містере Бонд, бо ви свого роду теж поліцейський і самі б ужили його. Але я вважаю себе особою, яка має особливі здібності, певну моральну силу і здатність встановлювати власні закони та діяти відповідно до них, а не до тих правил, що відповідають інстинктам найпримітивніших з людей. Без сумніву, містере Бонд, ви читали книгу Троттера «Інстинкти натовпу в часи війни та миру»113. Отже, за складом характеру я належу до вовків і волію жити згідно із законами вовчої зграї. Природно, що для отари овець такий вовк — злочинець.
— І правда полягає в тому, містере Бонд, — після хвилі мовчання провадив далі «Містер Біґ», — що я не тільки виживаю у цьому світі, а й дуже успішний, хоча і протистою мільйонам овець — усім цим я завдячую володінню найсучаснішими прийомами, які змалював при нашій останній зустрічі, а також завдяки своїй безмежній працездатності. Це не марудна рутинна робота, а праця художника — тонка і творча. І я вважаю, містере Бонд, що зовсім неважко перехитрити овець, скільки б їх не було, якщо готовий присвятити своє життя головній справі й технічно дуже добре оснащений вовк.
— Дозвольте мені продемонструвати вам, як працює мій розум. Розгляньмо, скажімо, спосіб, який я вибрав для того, щоб умертвити вас. Це — сучасний варіант того старого методу, який застосовував ще мій далекий предок, сер Генрі Морґан. Уже в ті часи такий метод був відомий як «протягування під кілем».
— Прошу вас, продовжуйте, — озвався Бонд, не дивлячись на Солітер.
