— На борту нашої яхти є параван, — провадив далі «Містер Біґ», наче хірург, який змальовує своїм студентам деталі майбутньої операції, — котрий ми використовуємо для ловлі акул та іншої великої риби. Параван, як вам, певно, відомо — це великий плавучий пристрій у формі торпеди, прив’язаний канатом до судна, здатний утримувати кінець тральної сітки і притягувати її до яхти, коли судно рухається, а також пристосований для того, щоб перерізати линви мін у часи війни.
— Тож я й маю намір, — буденним тоном сказав «Містер Біґ», — прив’язати вас до паравана і протягнути морем, аж поки обох не зжеруть акули.
Він укотре зупинився і оглянув пару зв’язаних. Солітер дивилася широко розплющеними очима на Бонда, а Бонд напружено розмірковував, намагаючись уявити, що на них чекає. Відчував, що мусить щось сказати.
— Ви — велика людина, — врешті мовив, — і одного дня помрете великою, жахливою смертю. Якщо вб’єте нас, то ваша смерть настане швидко: я про це вже потурбувався. Ви або невдовзі збожеволієте, або таки побачите, до чого призведе наша смерть.
Бонд говорив, але розум його продовжував напружено працювати, відлічуючи години й хвилини, бо він знав, що смерть самого «Містера Біґа» невблаганно наближається, адже кислота неухильно роз’їдає мідний дротик міни — тож остання мить життя «Біґа» вже близько. Але чи будуть вони із Солітер іще живі до того моменту? Для їхньої смерті потрібні лише хвилини, а може, навіть секунди. Піт стікав чолом Бонда, скапуючи на шию. Бонд посміхнувся Солітер. Вона невидющими очима глянула у відповідь.
Раптово вона жахливо закричала, від чого Бонд аж здригнувся.
— Я не знаю! — крикнула вона. — Я не можу того побачити, але вона вже близько... зовсім поруч! Однак...
— Солітер! — гукнув Бонд, наляканий тим, що жахіття, котрі вона побачила в майбутньому, можуть якимось чином попередити «Містера Біґа». — Тримай себе в руках!
У його голосі почулися роздратовані нотки
Очі Солітер прояснилися, й вона глянула на нього, не розуміючи.
«Містер Біґ», заговоривши знову рівним тоном,
сказав:
— Я не маю наміру збожеволіти, містере Бонд. І що б ви не замислили, це не зіб’є мене з пантелику. Ви помрете десь за рифами, і свідків цього не буде. Я тягатиму морем ваші рештки доти, доки від них нічого не залишиться. В цьому і є суть моєї геніальної задумки. Ви, певно, знаєте, що баракудам й акулам відведена певна роль у вудуїзмі. Ваші жертви виявляться прийнятими, і Барон Самеді буде умиротворений. Такий розвиток подій задовольнить також моїх послідовників. Я ж лише продовжу свої експерименти з кровожерливими рибами. Знаю, що вони нападають лише тоді, коли вчувають у воді запах крові. Тож ваші тіла тягнутимуть від самого острова на буксирі. Параван відкине їх на гострі рифи. Гадаю, що ви не зазнаєте ушкоджень між рифами. Але ми кинемо у воду потрухи та виллємо туди кров — як це робимо щоночі — тож акули заковтнуть усе це. Таким чином, коли ваші тіла проминуть рифи, боюся, що вони кровитимуть і виглядатимуть дуже непривабливо. Заодно ми перевіримо правильність моєї теорії.
«Містер Біґ» поклав руку на двері й розчахнув їх.
— А тепер я вас полишаю, — сказав, — щоб ви подумали про бездоганність методу вашої спільної смерті. Будуть дві смерті, але — жодних підтверджень цього. Забобонів дотримано. Мої послідовники також задоволені. Тіла використано для наукових потреб.
— Ось що я мав на увазі, містере Джеймсе Бонд, коли говорив про свою безмежну вигадливість й артистизм.
Він зупинився у дверях і востаннє глянув на них.
— Коротко кажучи: на добраніч вам обом!
Терор на морі
Було ще темно, коли обидва охоронці прийшли за ними. Їм перерізали мотузки на ногах, але руки й далі були зв’язані. Повели кам’яними сходами нагору. Тут Бонд із Солітер стояли серед нечисленних дерев, і Бонд із насолодою вдихав прохолодне вранішнє повітря. Він дивився крізь дерева на схід, підмічаючи, що зорі там зблідли, а горизонт посвітлішав. Нічна пісня цвіркунів уже була майже доспівана, і десь углибині острова перші трелі виводив пересмішник.
Бонд вирішив, що зараз десь пів на шосту.
Так вони простояли кілька хвилин. Повз них проходили негри, несучи кошики з домашнім скарбом і заплічні мішки, збуджено перемовляючись. Двері вкритих пальмовим листям хатинок між деревами були розчахнуті. Чоловіки поспішали у бік пристані — направо від того місця, де стояли Бонд і Солітер — та зникали за урвищем. Вони не поверталися. Це скидалося на евакуацію. Табір згортався.
Бонд потерся оголеним плечем об Солітер, і вона притиснулася до нього. Після нічної в’язниці було прохолодно, і Бонд зіщулився. Але все-таки тут почувався краще, ніж унизу, в очікуванні.
Вони обидвоє знали, що буде далі — й знали правила гри.
Коли «Біґ» полишив їх, Бонд не марнував часу. Пошепки оповів дівчині про магнітну міну на корпусі яхти, котра мала вибухнути за кілька хвилин по шостій, і пояснив, які фактори вирішально вплинуть на те, хто помре цього ранку.
