Вони усі підійшли до краю скелі й почали спускатися крутими сходами — один охоронець спереду, інший — позаду. «Містер Біґ» ішов останнім.
Двигуни довгої граційної яхти тихо пихкали, вихлопні гази тоненькою цівочкою виривались у повітря.
Двоє негрів на пірсі відв’язували швартови. На сірому вузенькому капітанському містку стояли, крім капітана та лоцмана, лише троє матросів. Усю палубу довкруж, за винятком спеціального стільчика на кормі для ловлі риби, займали ємності з рибками. Червоний прапор торговельного флоту Великої Британії тріпотів на реї; смуги та зірки американського прапора поки що залишалися спущеними.
За кілька ярдів від яхти погойдувався на хвилях довгий — завдовжки шість футів — червоний параван-торпеда. У непевному світанковому світлі він виглядав аквамариновим. Параван був причеплений до великої бухти двожильного кабелю на кормі, скрученого у кілька витків. Його, як на Бонда, було не менше п’ятдесяти ярдів. Вода навкруги була кришталево-чистою — жодної риби в полі зору.
Вітер-Могильник майже завмер. Невдовзі почне дути Вітер-Лікар із моря. «Але коли саме? — подумав Бонд. —
І чи стане він добрим знаком?»
Десь за деревами Бонд розгледів дах «Бо Дезерт», але пірс, яхта та скелі все ще були огорнені глибокою темрявою. Він іще подумав, чи можна їх розгледіти в морський бінокль нічного бачення? Якщо так, то що тоді подумає Стренґвейз?
Стоячи на пірсі, «Містер Біґ» спостерігав за тим, як їх прив’язують одне до одного.
— Роздягніть її, — наказав «Біґ» охоронцеві Солітер.
Бонд здригнувся. Крадькома кинув погляд на наручний годинник «Біґа». Була за десять шоста. Бонд мовчав. Отже, навіть хвилинної затримки не буде.
— Киньте одяг на човен, — звелів «Містер Біґ». —
І зав’яжіть йому плече. Поки що мені кров у воді ні до чого.
Ножем охоронець розрізав одяг на Солітер. Тепер дівчина стояла бліда та оголена. Вона похилила голову, і важке чорне волосся закрило їй обличчя. Плече Бонда нашвидкуруч перев’язали клаптями лляної спідниці Солітер.
— Виродок! — процідив Бонд крізь зуби.
«Містер Біґ» звелів вивільнити їм руки. Тіла їхні притисли одне до одного — обличчям до обличчя. Руками вони обійнялися за талію, і тоді їх міцно зв’язали.
Бонд відчув, як м’які груди Солітер притулилися до нього. Дівчина поклала підборіддя на його праве плече.
— Я не так собі це уявляла, — прошепотіла вона тремтливим голосом.
Бонд нічого не відповів. Він напружено відлічував секунди.
На пірсі лежала бухта з канатом, призначеним для прикріплення паравана. Кінець мотузки звисав із пристані й губився десь у піску, подалі від торпеди.
Вільний кінець каната пропустили їм між пахви та міцно зав’язали позаду шиї. Усе було зроблене дуже ретельно — жодного шансу вивільнитися.
Бонд продовжував відлічувати секунди. Нарахував чи то п’ять, чи то шість. «Містер Біґ» нарешті глянув на них і проказав:
— Ноги можете їм не зв’язувати. Так вони будуть апетитнішою приманкою.
І зійшов з пірса на борт яхти.
Обидва охоронці також ступили на судно. Двоє матросів на пірсі, відв’язавши канат, пішли услід. Гвинти розрізали воду, двигуни загуркотіли сильніше, і яхта плавно відчалила від берега.
«Містер Біґ» пройшов на корму та всівся у маленький стільчик для ловлі риби. Вони могли бачити, що його очі прикуті до них. Він сидів мовчки і не рухався. Просто дивився.
«Секатур» прямувала у бік рифів. Бонд бачив, як канат паравана змією розкручується, сповзаючи з поверхні пірса. Тепер уже й параван почав неквапний рух. Спочатку він запоров носом, потім вирівнявся та відійшов на певну відстань від судна, набираючи швидкість.
Кінець каната поруч із Бондом та Солітер ожив.
— Тримайся міцніше! — гукнув Бонд, міцніше притискаючись до дівчини.
Їм мало не вивихнуло плечові суглоби, коли зі силою жбурнуло з пірса у море.
На якусь мить вони зникли під водою, а потім їхні зв’язані тіла із плюскотом викинуло на поверхню.
Бонд, захлинувшись, хапнув ротом повітря, намагаючись не заковтнути воду. Поруч зі своїм вухом почув важке дихання Солітер.
— Дихай! Дихай! — кричав крізь гуркіт води. — Тримайся за мене ногами!
Вона почула його й обхопила ногами стегна Бонда. Відтак Солітер зайшлася давким кашлем, потім нарешті відновила дихання, і її серце поруч із його почало битися ритмічніше. В той самий час їхній рух дещо сповільнився.
— Контролюй своє дихання! — прокричав Бонд. —
Я мушу якось поглянути на яхту! Готова?
Солітер відповіла йому легким потиском руки. Бонд відчув, як вона набрала у груди якомога більше повітря.
Із усіх сил він крутонув у воді її тіло так, щоб висунути свою голову з води.
Вони рухалися зі швидкістю приблизно три вузли, і коли їх підкинуло на хвилі, Бонд глянув на яхту.
«Секатур» саме досягла проходу між рифами — десь за вісім ярдів од них, прикинув Бонд. Параван ковзав справа від судна. Ще якихось тридцять ярдів, і червона торпеда долатиме прохід між рифами. А ще за тридцять вони вийдуть у відкрите море.
Отож, усього залишалося шістдесят ярдів.
Бонд знову крутнувся — так, щоб на поверхню вийшла голова Солітер. Дівчина жадібно хапала ротом повітря.
Вони повільно долали відстань, що зосталася.
