«Містер Біґ» був усе ближче. Плечі оголені, одяг, як гадав Бонд, було зірвано під час вибуху, однак чорна шовкова краватка і далі метлялася навколо могутньої шиї, обплутавшись круг голови, наче кіска китайця.
Сплеск води змив йому з очей криваву плівку. Тепер очі «Біґа» були широко розплющені й безтямно втуплені у Бонда. В них не було благання про допомогу — лише страшне фізичне напруження.
Очі «Містера Біґа» були вже ярдів за десять від Бонда. Зненацька вони заплющились, і велике обличчя спотворила гримаса болю.
— А-а-а! — вирвалось із перекривленого рота.
Руки перестали гребти, голова зникла, потім виринула знову. Кривава хмарка оповила те місце, затемнивши воду. Дві тонкі шестифутові коричневі тіні накрили хмарку й пірнули в неї. Тіло у воді почало сіпатися врізнобіч. З води висунулася ліва рука «Біґа». На ній не було кисті, зап’ястя, годинника.
Але велика, схожа на ріпу голова з роззявленим ротом та двома рядами білосніжних зубів була все ще жива. Тепер вона кричала, видаючи протяжний булькотливий звук щоразу, коли баракуда встромляла у розчленоване тіло гострі зуби.
Із бухти за спиною Бонда пролунав далекий крик. Бонд не звернув на нього жодної уваги: всі його почуття були зосереджені на жахові, що відбувався у нього перед очима.
За кілька ярдів мелькнув та різко зупинився ще один плавник.
Бонд бачив, що акула винюхувала повітря, мов собака, і її короткозорі рожеві очі намагалися проникнути крізь хмарку крові та оцінити розміри своєї жертви. Раптово рибина підпірнула під «наживку», і велика волаюча голова тієї ж миті зникла з поверхні, мов поплавок.
Лише бульбашки повітря розійшлися поверхнею.
Велетенська леопардова акула, змахнувши поцяткованим хвостом, відринула назад, заковтуючи шматок, і знову кинулася в атаку.
Голова вкотре спливла на поверхню. Тепер рот був стулений, але жовті очі, здавалося, продовжували дивитися на Бонда.
Рило акули випірнуло з води і помчало до людської голови, готове заковтнути здобич — вигнута нижня щелепа розчахнута, зуби виблискують. Почувся жахливий хрускіт і шумний сплеск. Опісля запала тиша.
Розширені від жаху очі Бонда продовжували дивитися на темну криваво-коричневу пляму, що розповзалася на поверхні води.
Але застогнала Солітер, і Бонд перевів увагу на неї.
Почувши далекий крик, що пролунав з боку бухти, Бонд повернув голову на звук.
Це кричав Кворрел, і його блискучий коричневий торс вивищувався над корпусом каное, а руки вправно тримали весла, розсікаючи ними воду. Десятки інших човнів із бухти Акул погойдувалися на хвилях, порушуючи дзеркальну гладінь моря.
Подув свіжий пасат, і сонце яскраво освітило бірюзу води та м’які ніжно-зелені пагорби Ямайки.
Сльози проступили у сіро-блакитних очах Джеймса Бонда і потекли впалими щоками в забруднене кров’ю море. Це були перші його сльози з часів дитинства.
«Пристрасна» відпустка
Мов смарагдові підвіски, дві меткі пташки колібрі здійснювали останній обліт гібікуса, тим часом пересмішник на верхівці п’янко-пахкого куща жасмину саме розпочинав вечірню пісеньку — солодшу за трелі солов’я.
Зубчаста тінь птаха-фрегата114 майнула над галявиною зеленої багамської трави. Купаючись у повітряних струменях, птах поважно прямував до далекої колонії, а блакитний зимородок розгнівано заджеркотів, побачивши чоловіка, який сидів у шезлонзі на галявині. Птах різко змінив траєкторію польоту і звернув у бік острова. Сизокрилий метелик грайливо пурхав у пурпурових тінях під пальмами.
Блакитна поверхня бухти була спокійною — абсолютно гладкою. У променях призахідного сонця рожевіли скелі коралового острова.
Після спекотного дня повіяло вечірньою прохолодою, і ледь уловимий запах торфу змішувався з ароматом маніоку115, котрий готували у селищі справа від рибалки.
Із будиночка вийшла Солітер і босоніж пройшлася галявиною. В руках вона тримала тацю зі змішаним коктейлем та двома склянками. Поставила усе це на бамбуковий столик перед Бондом.
— Сподіваюсь, я зробила все як слід, — сказала. — Шість до одного — надто міцно. Я ніколи раніше не пила горілку, змішану з мартіні.
Бонд глянув на неї знизу догори. Дівчина була у його білій шовковій піжамі — завеликій для неї. В ній Солітер виглядала абсурдно юною.
Дівчина розсміялася.
— То як тобі подобається моя помада, придбана в порту Марія? — поцікавилась. — І очі, підведені
— Виглядаєш просто чудово, — озвався Бонд. — Ти — найгарніша дівчина в усій бухті Акул. Якби я був спроможний порухати хоч рукою чи ногою, то негайно б підвівся і розцілував тебе.
Солітер нахилилась і запечатала його вуста довгим поцілунком, обхопивши йому шию руками. Потім випросталася, відкинувши назад гривку волосся, що впало йому на чоло.
