Його промова виявилася коротшою за мою і більш змістовною. У світлі останніх подій, зробив Хмара перший висновок, очевидний зв'язок Каракая, співвласника мережі розважальних закладів, із Бобровим, музичним продюсером. І зв'язок цей явно виходить за рівень «споживач наркотиків – постачальник наркотиків». Є закономірність, відзначив Хмара: Бобров зривається тоді, коли в нього виникають проблеми з підопічними. Були в нього проблеми з Сонцевою? Усі кажуть «ні», але ми цього напевне не знаємо. Судячи з того, що на співачку напали, – проблеми з'явилися, але якого вони характеру – поки що не ясно. Але виникло щось справді серйозне, бо Бобров обнюхався кокаїном із партії дурі, якою займався оптовик Каракай.
Мене прихопили менти, коли я прийшов на зустріч із Наталею Зимою. Вони своїми діями вдруге попередили мене, аби не пхав носа в чужі справи. Це означає, зробив Хмара другий висновок, що справи все ж таки є. Сонцева – Бобров – Зима – цей трикутник якимось незрозумілим чином замкнутий на Каракаї. Бо він як активний ділок наркобізнесу має власних ментів, які годуються з його рук. А значить, пошукову активність журналіста Ігоря Варави треба зупинити. Поки журналіст Ігор Варава, котрий вліз у цю історію цілком випадково, тому що виявився надто цікавим і перейнявся станом здоров'я своєї випадкової коханки, так само випадково, методом наукового тику, не зрозумів, що відбувається. Адже поки що він демонструє очевидне незнання ситуації, просувається навмання, навпомацки.
І нарешті, зробив третій висновок Хмара, такий ділок наркобізнесу, як Роман Каракай, просто так не буде контролювати ситуацію і прикривати себе. Значить, замах на Анжелу Сонцеву, смерть, а точніше – вбивство Миколи Боброва і зникнення помічниці та подруги співачки Наталі Зими якимось боком пов'язані не стільки з шоу-бізнесом, скільки з наркобізнесом. А можливо, багатозначно підніс вказівного пальця вгору Грузин, навіть перетинаються та переплітаються.
Це ж елементарно та очевидно. Ось такий ланцюжок вимальовується: Каракай – розважальні заклади – нічні клуби – дискотеки.
Екстазі – дискотечний наркотик, а кокаїн – модне захоплення завсідників нічних клубів.
Дискотеки та нічні клуби, особливо якщо це – мережа закладів, часто використовують як легальне прикриття для налагодженого збуту наркоти необмеженими партіями.
Шоу-бізнес прикриває наркобізнес.
Або не так: наркобізнес прикривається шоу-бізнесом. А діячі шоу-бізнесу не завжди такі наївні, аби не знати цього. Проте не такі дурні, аби відверто цьому протидіяти. Дискотеки та нічні клуби для них – постійні майданчики для виступів і непоганий заробіток. Значно більший, як мені здається, ніж від продажу дисків чи кліпів для телебачення.
Коли ми з Хмарою нарешті дійшли цього висновку, за вікном потроху починало сіріти. Майор розлив по чарках рештки горілки, а після того, як ми понуро випили, вийшов у коридор і за мить повернувся з пістолетом у руці.
– Тримай, – він поклав зброю переді мною на стіл. – Тульський Токарев, він же – ТТ, дуже популярна й надійна машинка. Ми ж їздили на стрільбища?
– Ага, – підтвердив я. – І в тирі скільки разів ти мене натаскував…
– Значить, у разі чого стрельнути зможеш.
– У кого?
– Ти довбень чи що? Досі нічого не допер? Сьогодні я тебе видряпав від ментів, а завтра тебе ще хтось спробує вжучити. Якщо ти зайшов на територію такого, як Рома Каракай, – усе, зливай воду, жарти скінчилися. Так що краще тримати ствол для самооборони. У разі чого спочатку стріляй у повітря, далі вали по кінцівках. Сюди, – він постукав себе по лобі, – гаси лише в крайньому випадку.
Я обережно взяв «тетешник», перевірив обойму. Не вистачало трьох патронів.
– Правильно, – зрозумів хід моїх думок Хмара. – Ним я сьогодні баригу шугав. Ствол ніде не засвітився, я перевіряв. Трофей, на одній хаті вилучили зі сховку ще минулої осені. Не з табельного ж у разі чого шмаляти, потім не відпишешся… І взагалі… Коротше, тримай. Постійно з собою не тягай, але як відчуєш щось ось цим місцем, – він ляснув себе по сідницях, – не полінуйся, візьми з собою.
Хмара пішов.
А я вклався спати просто так, не роздягаючись. Пістолет примостив на підлозі біля дивана. Накрився старим пледом. Вимкнув усі телефони. Думав – не засну.
Заснув, щойно стулив повіки.
У ранкових новинах передали, що в Києві та по всій Україні починається епідемія грипу.
Дуже добре. Бо, прокинувшись із чумною головою та болем у побитому вчора тілі, я не уявляв собі, чим би оце можна офіційно захворіти. Не скажеш же на роботі, що відомого кримінального репортера та автора детективного роману про боротьбу з наркобізнесом катували в міліції, вимагаючи зізнатися в незаконному збуті наркотиків. А тут грип – дуже доречна та зручна хвороба. Набрав секретарку на мобільний, поскаржився слабким голосом на головний біль, температуру та нежить, пообіцяв видужувати, попередив – на місці мене не буде днів зо три, і з чистою совістю витягнувся на дивані.
