У кутку в’язниці, попід скляною стіною, стояв лежак, а в дерев’яних посудинах для Фульбри були залишені їжа та питво. Зморений і зневірений, король уклався на лежак, не доторкнувшись до їжі. І поки небіжчики та морські чудовиська зазирали крізь скло, втупившись очима у нього, осяяного загравою світильників, лежав юнак зі щільно заплющеними очима, намагаючись забути свої гризоти й не думати про лиху долю, яка чекала на нього попереду. Й здавалося Фульбрі, що крізь увесь той жах і смуток, які застилали йому зір, неначе темні хмари, прозирає миловидне обличчя тієї дівчини, яка співчутливо всміхнулася до нього, яка була єдиною з усіх, кого йому випало зустріти на Уккастрозі, хто звернувся до нього з добрим словом. Її обличчя час від часу з м’якою невідступністю поверталося до нього, неначе викликане якимись лагідними чарами; і вперше за багато днів відчув Фульбра, як у ньому ледь відчутно ворухнулася його дочасно похована юність і прокинулася ще невловна, невиразна жага до життя. Тож за деякий час юнак таки заснув, а дівоче обличчя і далі поставало перед ним, являючись йому вві сні.
Коли він прокинувся, над ним і досі незгасними вогнями горіли світильники, а море за скляною стіною кишіло тими самими чудовиськами, що й раніше, або подібними до них. Але тепер серед трупів, які плавали за склом, побачив юнак оббіловані тіла своїх рабів, які, зазнавши муки від рук острів’ян, були викинуті до підводної каверни, що межувала з в’язницею Фульбри, аби той побачив їх, щойно пробудивсь.
Від цього нового жаского видовища відчув юнак напад нудоти; та поки вдивлявся він у мертві обличчя, бронзові двері з похмурим скреготом розчахнулися навстіж і до в’язниці увійшли вартові. Угледівши, що юнак не спожив ані їжі, ані води, залишених для нього, вони примусили його трохи попоїсти та випити, погрожуючи йому широкими вигнутими клинками своєї зброї, аж поки той скорився. Потому вартові вивели Фульбру з в’язниці та попровадили перед очі короля Ільдрака, до великої зали тортур.
Побачивши золотаве світло, що рівним потоком лилося крізь вікна палацу, та довгі тіні, які відкидали колони й катівські механізми, Фульбра збагнув, що лише нещодавно зазорів світанок. Уся зала була вщерть заповнена юрбою Мучителів та їхніх жінок; скидалося на те, що більшість присутніх спостерігала за тим, як решта, представники обох статей, були заклопотані зловісними приготуваннями. І побачив Фульбра, що зараз праворуч Ільдрака, котрий сидів на високому мосяжному престолі, стояла висока латунна статуя з жорстоким і демонічним обличчям, подібна на якогось безжального бога підземного світу.
Вартові виштовхали Фульбру наперед. Ільдрак коротко привітався з ним, і по словах вітання на його губах затрималася та сама лукава й підступна посмішка, яка їм передувала. А коли Ільдрак замовк, латунна подобизна й собі заговорила. Голосом, повним скрипучих і металевих тонів, звернулася вона до Фульбри мовою Йоросу та заходилася детально змальовувати розмаїті пекельні тортури, яким його мали піддати того дня.
Коли статуя замовкла, вухо Фульбри вловило тихенький шепіт; озирнувшись, юнак побачив коло себе вродливу дівчину, яка зустрілася йому вчора в підземних коридорах. І, схоже, не помічена Мучителями, дівчина та мовила до нього:
— Будь відважний і хоробро витримай усе, що тобі заподіють, адже до початку наступної днини, якщо це буде можливо, я постараюсь влаштувати тобі втечу.
Підбадьорило Фульбру це запевнення дівчини, й здалося йому, що зараз вона ще вродливіша, ніж була раніше, і що очі її дивилися на нього з ніжністю; й, на власний подив, відчув юнак, що у серці його воскресли подібні, наче близнюки, прагнення жити і кохати. Це відчуття наснажило його перед лицем усіх тих тортур, які приготував для нього Ільдрак.
Про те, що коїли з Фульброю для ницої втіхи короля Ільдрака та його підданців, не годиться розповідати надто докладно, адже мешканці острова Уккастроґу винайшли незліченну кількість вигадливих і витончених тортур, за допомогою яких вони могли сплюндрувати усі п’ять відчуттів катованого, ба навіть і мозок, доводячи його до крайностей, жахливіших за безум, й могли забрати найкоштовніші скарби спогадів і залишити на їхньому місці невимовну мерзоту.
Хай там як, а того дня мучителі не доводили Фульбру своїми тортурами до межі. Але вони діймали його слух какофонією звуків: лихими посвистами флейт, від яких кров у його серці холола та застигала, глухим гуркотом литавр, який, здавалось юнакові, болісним щемом відлунює у всіх його тканинах, гуком тамбуринів, від якого йому викручувало кістки. Тоді вони примусили його вдихати чад, що здіймався з жаровень, на яких спалювали висушену жовч драконів разом із адипоциром215 мертвих канібалів і сморідною деревиною. Коли вогонь згас, його кати окропили гарячі жарини розтопленим жиром кажанів-вампірів, і Фульбра, неспроможний більше витримувати той сморід, знепритомнів.
