Тож Фульбру охопив такий темний розпач, якого йому ще ніколи не випадало відчувати. Те нетривале, жалюгідне кохання, що було народилося посеред скорботи та агонії, нараз згинуло в його серці, залишивши по собі тільки просяклий жовчю попіл. А втім, вдивляючись в Ільвуу сумними очима, не вимовив юнак ані слова докору. Він більше не бажав жити і, прагнучи швидкої смерті, згадав про чарівний перстень Вемдіза. Пригадав юнак і Вемдізові слова про те, що станеться, коли він зніме персня зі свого пальця. Той перстень із самого початку видався Мучителям дешевою абищицею, тож і досі залишався на Фульбриному пальці, однак його руки були міцно прив’язані до колеса, і зняти персня він не міг. Тож юнак, якому вже несила було терпіти свою гірку долю, вирішив удатися до хитрості. Добре розуміючи, що острів’яни нізащо не візьмуть його персня, якщо він сам його запропонує, Фульбра вдав раптовий напад безумства й несамовито закричав:
— Коли вже така ваша воля, то вкрадіть мої спогади за допомогою свого проклятого вина, а тоді проженіть мене крізь тисячу пекел і знову поверніть до Уккастроґу — лиш не чіпайте того персня, що я ношу на середньому пальці, адже для мене він коштовніший за численні королівства чи бліді перса кохання.
Почувши ці слова, король Ільдрак підвівся зі свого латунного престолу й, звелівши Ільвіі відкласти на хвильку частування вином, підійшов до юнака та зацікавлено оглянув Вемдізів перстень, який тьмяно вилискував на Фульбриному пальці та був оздоблений темним самоцвітом. Й увесь той час юнак нестямно кричав на Ільдрака, немовби боячись, що той забере його перстень.
Тож Ільдрак, гадаючи, що у такий спосіб зможе помучити бранця і ще трохи посилити його страждання, зробив саме те, що Фульбра й був замислив. Перстень легенько зісковзнув зі скорченого пальця, й Ільдрак надягнув його на власний середній палець, бажаючи поглумитися з полоненого короля.
І поки Ільдрак зі злостивою посмішкою, яка ще глибше карбувалася на блідій позолоченій масці обличчя, розглядав бранця, Фульбру, короля Йоросу, наздогнала жахлива та жадана доля. Срібна Смерть, яка так довго спала в його тілі, стримувана чарами Вемдізового персня, знову проявилася, коли Фульбра висів на тортурному колесі. Його кінцівки заклякли, та цього разу вже не від муки, заподіяної катами, а його обличчя з наближенням Смерті засяяло яскравим блиском, і він помер.
А тоді холод і трутизна Срібної Смерті миттєво передалися Ільвіі та усім тим численним Мучителям, які зачудовано з’юрмилися навколо колеса. Й попадали вони там, де щойно стояли; й моровиця навіки позначила блискучим світлом обличчя та руки чоловіків і відбивалася сліпучим сяйвом від оголених тіл жінок. І полинула пошесть неозорою залою, вивільнивши решту бранців короля Ільдрака від розмаїтих мук і дарувавши Мучителям припинення тієї моторошної жаги, погамувати яку вони могли лише завдаючи болю своїм ближнім. Швидко промайнула Смерть усім королівським палацом й усім островом Уккастроґом, зрима лише на тих, кого обвіяла своїм подихом, а поза тим невидна й невідчутна.
Проте Ільдрак, маючи на пальці Вемдізового персня, був до неї невразливий. І, не здатний збагнути причини своєї невразливості, з жахом озирав загибель, яка спіткала його підданців, і остовпіло споглядав за звільненням своїх жертв. А тоді, сповнений страху перед незнаним згубним чаклунством, Ільдрак прожогом кинувся геть із зали і, стоячи у світлі ранкового сонця на горішній терасі свого палацу, високо над морем, зірвав він з пальця Вемдізового персня й пожбурив його у піняві вали, що здіймалися далеко внизу, в страху своєму гадаючи, що саме перстень той був джерелом або знаряддям недовідомої ворожої магії.
Отож по тому, як усі вже полягли, Ільдрака теж спостигла Срібна Смерть; і спокій зійшов на нього, що так і залишився лежати у пурпурово-кривавих шатах, з обличчям, яке блідо сяяло у світлі незахмареного сонця. І забуття запанувало на острові Уккастроґ; і Мучителі розділили одну долю з мучениками.
— Мордіґґіан є богом Зул-Ба-Сера, — з догідливою врочистістю мовив господар заїзду. — І він був богом ще у ті роки, що, недосяжні пам’яті людській, губляться у тінях, темніших за морок, який панує в підземеллях його чорного храму. Немає жодного іншого бога в місті Зул-Ба-Сер. І кожен з тих, хто помирає в стінах цього міста, є священним для Мордіґґіана. Навіть королі та достойники, померши, переходять у руки його загорнутих у покрови жерців. Такий у нас закон і такий звичай. Ще трохи, і жерці прийдуть по вашу наречену.
— Але ж Ілейт — не мертва, — уже втретє чи вчетверте безпорадно заперечив охоплений відчаєм юний Фаріом. — Її недуга така, що під час нападу надає Ілейт оманливої подоби небіжчиці. Вже двічі ставалися із нею такі напади, й тоді вона лежала нечутлива, і щоки її вкривала така блідість, а тіло та сама кров її застигали у такій нерухомості, що їх ледве можна було відрізнити від ознак смерті; але двічі за кілька днів вона прокидалася.
