Опісля з нього зняли королівські шати та зав’язали навколо його стану шовковий пасок, який щойно вимочили у кислоті, нищівній лише для людської плоті; й повільно роз’їдала кислота Фульбрине тіло, пропікаючи шкіру та проймаючи його нескінченними нападами гострого болю.
Згодом, аби не вбити Фульбру, Мучителі зняли з нього пасок, а тоді принесли створінь завдовжки з лікоть, які скидалися на змій, проте від голови до кінчика хвоста були вкриті цупкими чорними волосинами, наче якась гусінь. Істоти ті міцно обвилися навколо рук і ніг Фульбри; і хоч охоплений відразою юнак нестямно хапав їх руками, силкуючись відчепити від себе, та все намарно; ті створіння тим часом усе сильніше стискали свої кільця, й волосинки, що вкривали їхні тіла, почали пронизувати юнакові кінцівки мільйоном крихітних голок, аж поки той зайшовся криком агонії. Коли ж йому забракло повітря і вже не годен він був кричати, кати змусили тих гадів послабити хватку, загравши їм на сопілці млосної мелодії, таємниця якої була відома острів’янам. Змійки відпали від Фульбри та відповзли від нього, але червоні сліди їхніх кілець лишились на його кінцівках, а навколо стану роз’ятрено палало залишене паском тавро.
Зі страхітливою зловтіхою спостерігали король Ільдрак і його підданці за цими мордуваннями, адже саме у таких речах знаходили вони радість і саме такими видовиськами прагли вгамувати свої жорстокі темні пожадання. Однак, побачивши, що Фульбра вже не може витримати тортур, і бажаючи продовжити їх на багато прийдешніх днів, Мучителі відвели його назад до в’язниці.
Лежав юнак у своїй камері, нетямлячись від пережитого жахіття й охоплений палючим болем. Та попри все, не прагнув він милосердної смерті, адже сподівався, що дівчина прийде, як обіцяла, й звільнить його з неволі. Довго тягнулися години, сповнені напівмаревної нудьги; й ввижалося Фульбрі, що світильники, полум’я яких тепер жахтіло багрянцем, заливають йому очі потоками пролитої крові; здавалося, немов і мерці та морські чудовиська за скляною стіною плавали в тій крові. А дівчина не приходила, і Фульбру почав охоплювати розпач. Та ось нарешті почув юнак, як двері в’язниці тихенько, без різкого брязкоту, з яким вони звіщали про прихід його наглядачів, прочинилися.
Обернувшись, він побачив дівчину, яка нишком підкралася до його лежака та здійняла палець, закликаючи до тиші. Тихим шепотом повідала вона, що її задум зазнав невдачі, але наступної ночі їй вже напевне вдасться обпоїти вартових сон-зіллям і дістати ключа від зовнішньої брами; і що тоді Фульбра зможе втекти з палацу до невеличкої потайної бухти, на березі якої для нього вже готовий човен із запасами води та харчу. Вона благала його витримати ще один день Ільдракових тортур, і на це юнак волею-неволею погодився. Й гадалося йому, що дівчина закохалась у нього, адже вона так ніжно погладжувала його розпашіле від жару чоло та натирала його кінцівки, котрі палали від пережитих мордувань, якоюсь маззю, що тамувала біль. Здавалось юнакові, що співчуття в її лагідних очах викликане дечим більшим, аніж просто жалем до нього. Тож Фульбра повірив дівчині, ввірив їй свою долю та скріпився духом супроти усіх жахів прийдешнього дня. Дівчину звали Ільваа, її мати була з Йоросу і вийшла заміж за одного з лихих острів’ян, віддавши перевагу осоружному шлюбному союзу перед Ільдраковими ножами для знімання шкіри.
Надто швидко дівчина пішла від нього, пославшись на небезпеку викриття, й тихенько зачинила двері Фульбриної темниці. А невдовзі король забувся сном; і серед маревної мерзоти видінь до нього повернулась Ільваа й підтримала його супроти жахіть незнаних пекел.
На світанні прийшли вартові з кривими клинками та попровадили його перед Ільдракові очі. І знову демонічна латунна статуя рипучим голосом проголосила ті страхітливі тортури, які він мав зазнати. І цього разу юнак побачив у неосяжній залі інших бранців, включно з екіпажем і купцями з галери — вони теж чекали початку тієї згубної відправи, яку мали учинити Мучителі.
І знов у тлумищі глядачів, не наразившись на докори з боку вартових, до юнака протиснулась Ільваа й промурмотіла йому слова розради; тож Фульбра піднісся духом й приготувався хоробро зустріти жахіття, провіщені пророчою латунною подобизною. Й воістину відважне та сповнене надії серце треба було мати, щоб витримати усі тортури того дня…
