Нушейна пройняв той святобливий жах, який відчуває людина, опинившись у присутності одного з верховних демонів або божеств. Побачивши, що фантоми-переслідувачі пощезли, звіздар зупинився на порозі, адже неосяжність чертога, безмежного, як безодня між світами, викликала у нього запаморочення. Він бажав відступити, але від істоти в каптурі долинув голос, який стиха, наче голос з найпотаємніших глибин його власного розуму, промовив:
— Я є Верґама, чиє інше ім’я — Доля; Верґама, чиє ймення ти так невігласно призивав всує, як то люди зазвичай роблять, взиваючи до своїх оповитих покровами таїни володарів; Верґама, який покликав тебе в ту подорож, яку рано чи пізно, в той чи інший спосіб мусить здійснити кожна людина. Підійди ближче, о Нушейне, та почитай трохи з моєї книги.
Астролога немовби незримою рукою потягло до столу. Схилившись над ним, він побачив, що велетенська книга була розгорнута посередині, і сторінки її рясно вкривали накреслені чорнилом різноманітних кольорів незчисленні знаки, які зображали людей, богів, риб, чудовиськ, тварин, сузір’я та безліч інших істот і речей. Наприкінці останнього рядка на сторінці праворуч, там, де залишалося трохи вільного місця для ще кількох написів, Нушейн побачив ієрогліф, який зображав рівносторонній трикутник зірок, як той, що нещодавно з’явився був у безпосередній близькості до сузір’я Пса; нижче від того трикутника були накреслені ієрогліфи мумії, водяника, баржі та саламандри, які достоту нагадували знаки, що з’являлися в його гороскопі й щезали з нього, і тих проводирів, які привели його до дому Верґами.
— У моїй книзі, — мовила постать у каптурі, — записано й збережено знаки усіх речей. Усі зримі форми на початку були лише символами, які я накреслив своєю рукою; наприкінці усі вони існуватимуть лише як письмена моєї книги. Лише до пори виступають вони на передній план, набираючи того, що знане як матеріальність… То був я, о Нушейне, хто розмістив у небесах ті зорі, що провістили твою подорож; то був я, хто послав до тебе трьох проводирів. І, виконавши своє призначення, всі ці речі обернулися на ніщо, стали, як і раніше, лише знаками, накресленими на сторінках моєї книги.
На якийсь час Верґама замовк, і до чертога повернулася безмежна тиша, а розум Нушейна охопив безмірний подив. А тоді істота в каптурі попровадила далі:
— Недовгий час був серед людей той, кого звали астрологом Нушейном, а разом із ним були пес Ансерат і негр Мозда, які розділяли з ним його мінливу долю… А вже незабаром я муситиму перегорнути сторінку, та перш ніж це зробити, повинен дописати на ній те, чому там належить бути.
Нушейнові здалося, немов у чертозі здійнявся і з дивним зітханням промайнув повз нього вітер, хоч астролог і не відчув, щоб він обвіяв його своїм подихом. Але зорезнавець побачив, що шерсть Ансерата, який скулився коло самих його ніг, скуйовдилася від подуву вітру. А тоді перед його зачудованими очима пес почав дрібнішати та в’янути, неначе обпалений смертоносною магією: спочатку зменшився до розміру щура, потім став маленький, як миша, а тоді змізернів до розміру комахи, хоча й зберігав свою первісну форму. А потім крихітну істоту, зітхнувши, підхопив повів повітря й проніс її повз Нушейна, немов якусь мошку; й одразу після того звіздар зазирнув до книги й побачив у нижній частині правої сторінки ієрогліф у вигляді пса, що зненацька з’явився поруч ієрогліфа саламандри. І крім цього знаку від Ансерата не лишилось ані сліду.
І знову подих вітру обвіяв чертог, не торкнувшись астролога, але розмаявши обірвану одежину Мозди, який припав до ніг свого господаря, немов благаючи про заступництво. Німий зіщулився, зсохся і, врешті-решт, обернувся на легку й тонку істоту, подібну до жука, за спиною якого надкрилками тріпотіло розторсане лахміття. І побачив Нушейн, що одразу за ієрогліфом пса з’явився ієрогліф одноокого негра; крім того знаку від Мозди не лишилось ані згадки.
Тепер, ясно бачивши, яка лиха доля була йому призначена, Нушейн спробував утекти від Верґами. Астролог одвернувся від розгорнутої книги й побіг до дверей чертога, і рване яскраве вбрання тріпотіло навколо його ніг. Але, біжучи, почув він у вухах голос Верґами, який стиха промовив до нього:
— Намарно опираються люди, прагнучи уникнути тієї долі, яка в кінці обертає їх на письмена. У моїй книзі, о Нушейне, є місце навіть для поганого астролога.
