І ще раз пролунало дивне зітхання вітру, і потік холодного повітря дмухнув на Нушейна-втікача; і зупинився він на півдорозі посеред неосяжного чертога, немов затриманий якою стіною. Лагідно дихнув вітерець на його худорляву довготелесу постать і здійняв угору сивіючі пасма його волосся та бороди, й легенько потягнув за сувій папірусу, який звіздар і досі тримав у руці. Його короткозорим очам здавалося, ніби чертог кружляє і надимається, нескінченно розширюючись. Піднесений у повітря, знову і знову обертаючись у запаморочливій коловерті, він уздрів постать у кріслі, що бовваніла над ним, стаючи дедалі вищою і вищою, аж поки сягнула космічного безміру. А тоді бог зник у яскравому світлі, а Нушейн став невагомою істотою, вигнанцем, висхлим скелетом загубленого листка, що зринав і падав у потоках сяйливого вихору.
У книзі Верґами, в самому кінці останнього рядка на сторінці праворуч з’явився ієрогліф, який зображав довготелесого астролога, що тримав у руці згорнуту руркою натальну карту.
Верґама схилився до столу й перегорнув сторінку258.
Повік відділена від болю мертва туга:
Ще тліє солодко любов в серцях погаслих,
Й загиблії коханці ще спізнали щастя
На острові Наат, за вод жалобним пругом.
Ядар, принц кочового народу з напівпустельного краю, знаного як Зайра, проминув чимало королівств, йдучи за провідною ниткою, яка часто була невловніша за порване осіннє павутиння, що плине у повітрі. Вже тринадцять місяців шукав він Далілі, свою наречену, яку работорговці з Ша-Караґа, швидкі й підступні, як пустельні соколи, викрали разом із десятьма іншими дівами з таборовища його племені, поки Ядар зі своїми людьми полював чорних зайранських газелей. Лютим було Ядарове горе, коли ввечері він повернувся до розорених шатрів, та ще лютішим — його гнів. Тоді він дав велику обітницю знайти Далілі: чи на невільницькому ринку, чи у борделі, чи в гаремі, чи мертву, чи живу, чи завтра, чи по тому, як спливе чимало років, посрібливши його волосся сивиною.
Сліди верблюдів работорговців вели просто до залізних брам міста Ша-Караґ, яке лежало за багато ліг на захід. Через такі наскоки кочовики вже віддавна ворогували з мешканцями великого та безчесного торговельного міста, в якому жінки стали головним товаром. Розуміючи, що це оточене високими мурами місто було невразливим для нападу невеличкої ватаги його побратимів, Ядар убрався торговцем килимами і в супроводі чотирьох своїх людей у подібному вбранні, з чималим вантажем килимарських витворів свого племені, що мали правити за запас товарів, принц з’явився перед зачиненими брамами ворожого міста, і вартові без зайвих запитань пропустили його з товариством досередини. Обережно прислухаючись до пліток на базарах, він довідався, що напасники не залишились у Ша-Каразі, але, розпродавши майже всіх бранців місцевим перекупникам, не гаючи часу, рушили до великих західних імперій і забрали із собою Далілі та найпрекрасніших з її супутниць. Подейкували, ніби вони сподівалися продати Далілі якомусь маєтному королю чи імператору, який заплатить за дику, рідкісну вроду чужоземної принцеси ціну, якої вистачило б на те, щоб викупити ціле місто.
Втомливими й небезпечними були ті пошуки, яким присвятили себе Ядар і його супутники. Досі вбрані як торговці килимами, вони пристали до каравану, що саме вирушав у мандрівку тим самим шляхом, який обрали торговці невільниками. Від королівства до королівства йшли вони за непевним слідом, і часто ставалося так, що подекуди оманливі поголоски зводили їх на манівці.
У Тінараті, почувши, що тамтешній король нещодавно купив собі дивовижно чарівливу дівчину-кочівницю, побратими серед грозової ночі пробралися до палацового гарему, повбивавши схожих на грифонів чудовиськ, які стерегли його балкони, та безстрашно здолали моторошні ями-пастки, якими для захисту від непроханих зайд було обладнано підлогу внутрішніх зал. Вони знайшли дівчину, проте та виявилася не Далілі, а однією з дів, яких викрали з Ядарового табору; а тоді хутко, серед гамору пробудженого палацу, побратими забрали дівчину із собою в розбурхану грозою темряву. Визволена полонянка мало що знала про долю Далілі й розповіла лише, що в Тінараті работорговці забрали від неї принцесу й повезли її до Зул-Ба-Сера: адже король Тінарату відмовився платити несусвітні гроші, які вони правили за Далілі.
