Оповитий якимось похмурим покровом і вкрай лиховісний був той острів, і серце Ядарове впало, наче лот259, який поринає в морську безодню, що не знає сонця. Коли галера підпливла ближче до берега, йому здалося, ніби він побачив темні постаті людей, які ставали видимі, коли великі хвилі накочували на низький пляж, а тоді знову зникали за хмарами піни та бризок. І, перш ніж він встиг удруге роздивитися ті постаті, галеру з оглушливим тріском і скреготом пожбурило на рифи, вкриті стрімкими потоками води. Скелі прохромили всю передню частину прови та днище галери, а тоді накотився велетенський вал, що здійняв судно з рифів, і воно миттєво наповнилося водою та затонуло. І з усіх, хто відплив з Орота на тому судні, одному лиш Ядарові вдалося стрибнути за борт, перш ніж воно пішло на дно; та оскільки принц був не надто вправним плавцем, його швидко затягло під воду, і він от-от мав потонути у нуртовинні того лихого моря.
Відчуття покинули Ядара, і в думках, неначе сонце з минулого, побачив він обличчя Далілі; і разом із Далілі в яскравій фантасмагорії повернулися до нього щасливі дні, якими вони були до того, як його спіткала раптова втрата. Та видіння минули, і принц опритомнів, борсаючись і відчуваючи гіркоту морської води у роті, її гучний шум — у вухах, а її розбурхану темряву — зусібіч навколо себе. А коли він почав приходити до тями, то усвідомив, що за його спиною пливла якась постать, підтримуючи його над водою своїми руками.
Принц підвів голову і невиразно розгледів у довколишньому присмерку бліду шию і у пів оберта — лице свого рятівника, а також довге чорне волосся, що струменіло по хвилях. Доторкнувшись до тіла поруч себе, він збагнув, що то була жінка, і хай який спантеличений та приголомшений був юнак ударами морських хвиль, у ньому заворушилося відчуття, ніби він угледів щось знайоме; подумалось йому, що десь, колись у минулому, стрічав він дівчину з таким волоссям і подібним обрисом щоки; але виразно пригадати йому не вдалося. І, силкуючись пригадати, Ядар знову доторкнувся до жінки й відчув, як його пальці пройняла дивна холоднеча, що линула від її оголеного тіла. Це дещо здивувало його, але він швидко забув свій подив серед шаленства моря, крізь яке його несла плавчиня.
Дивовижними були сила та вправність тієї жінки, адже вона з легкістю долала велетенські хвилі, які здіймались у страхітливу височінь, а тоді обрушувалися додолу. Ядар, який плив, немов у колисці, підтримуваний рукою своєї рятівниці, з вершини чергової хвилі побачив дедалі ближчий берег, але йому здавалося, що жодному плавцеві, хай якому здібному, навряд чи вдасться здолати ті важкі, несамовиті хвилі прибою, що водоспадом ринули вперед, розбиваючись об кам’янисте узбережжя, й залишитися живим. Врешті-решт, прибій пожбурив їх у запаморочливу височінь, немовби прагнучи закинути їх обох на найвищу скелю, але хвиля, неначе стримана якимись чарами, повільно, ліниво й плавно опустилась, а тоді відпустила свою здобич і відкотилася, і Ядар зі своєю рятівницею, неушкоджені, залишилися лежати на мілководному прибережжі.
Не зронивши ані слова, навіть не озирнувшись, аби поглянути на Ядара, жінка хутко підвелася на ноги; жестами поманивши принца кочовиків йти за нею слідом, рушила вперед, у ту мертвотно-блакитну сутінь, яка опустилася на острів Наат. Піднявшись і пішовши за нею, Ядар зачув якийсь предивний та моторошний піснеспів, який лунав, перекриваючи гомін моря, і побачив трохи віддалік багаття із викинутої на берег деревини, що химерним вогнем палало у сутінках. Жінка, неначе сновида, простувала у бік вогню та голосів, і Ядар, очі якого помалу призвичаїлися до непевного присмерку, побачив, що багаття горіло яскравим полум’ям у глибокій та низькій розколині між бескидами, які бовваніли над пляжем; по той бік багаття, неначе високі тіні, що набирали зловісних обрисів, стояли загорнуті в темні вбрання постаті співців.
І тоді до нього повернулася згадка про те, що капітан галери оповідав йому стосовно мешканців Наату та їхніх некромантських практик; і зі згадкою цією прийшли лихі передчуття. Адже самий звук того наспіву, хай і лунав він незнаною мовою, здавалося, сповільнював кровоплин, і кров юнака застигала в жилах, не досягши серця, і холоднеча гробниці проникала до глибини кісток. І хоча принц був не надто обізнаний у таких речах, йому спало на думку, що усі ті повторювані співучим голосом слова були наділені чаклунською ваготою та силою.
