Ступивши вперед, жінка вклонилася співцям так, як зазвичай роблять раби, та стала перед ними, покірно чекаючи. Чоловіки, яких було троє, не зупиняючись, продовжили виспівувати своє заклинання й, здавалося, зовсім не зауважили присутності Ядара, який вийшов на світло багаття. Були вони худорляві, як зголоджені чаплі, мали високу статуру і загалом були подібні між собою, неначе брати; різкими були обриси їхніх облич, і тіні оселились у заглибинах їхніх щік, а глибоко запалі очі були видимі лише завдяки червоним іскрам полум’янистого багаття, що відбивалися в них. І, поки вони виспівували, здавалося, що очі їхні пильно вдивлялися у далечінь, оглядаючи дедалі темніше море та речі, приховані сутінню та відстанню. І Ядар, підійшовши до них ближче, пройнявся жахом і відразою, від якої нудота підступила йому до горла, немовби він опинився в місці, де безроздільно панувала смерть, і натрапив на його осердя, де найсильніше відгонило огидним духом достиглого розкладу.
Коли юнак наблизився до багаття, полум’я шугнуло вгору, закорчилося довгими вогненними язиками, подібними до блакитних і зелених змій, які звивалися кільцями серед жовтих гадів. І вогонь замерехтів, осяявши яскравими сполохами світла обличчя й груди тієї жінки, яка врятувала принца з Чорної Річки; і Ядар, уперше ясно розгледівши її, збагнув, чому вона тоді розворушила в ньому ті неясні спогади: адже то була не хто інша, як його загублена кохана, Далілі!
Геть забувши про присутність темних співців і про лиху славу острова, куди його викинуло море, він кинувся вперед, аби стиснути свою кохану в обіймах, у стражденній нестямі вигукуючи її ім’я. Одначе вона не озвалася на його вигуки, а на його обійми відповіла лише ледь відчутним тремом. І Ядар, хоч і був украй спантеличений і збентежений, відчув смертельну холоднечу, що линула від її тіла, пробираючи його пальці та проймаючи його навіть крізь одяг. Мертвотно бліді та мляві були вуста, які він щойно цілував, і здавалося, що з-поміж них не віяв жоден подих, а її бліді груди, притиснуті до його грудей, жодного разу не здійнялися й не опали. У прекрасних великих очах, які вона звела на нього, Ядар уздрів саму лише дрімотну порожнечу й таку дрібку впізнавання, як та, що, напівпробудившись, виявляє спляча людина, а потому знову поринає в глибокий сон.
— Чи ж і справді ти — Далілі? — вимовив він. І вона сонно, монотонним, невиразним голосом відповіла йому:
— Я — Далілі.
Розгубленому від цієї таємниці, пройнятому холодом, зневіреному та зболеному Ядарові здалося, ніби її голос долинав із земель, які лежали на віддалі, набагато більшій за усі ті виснажливі ліги, які він здолав, шукаючи наречену по всіх землях континенту Зотік. Боячись осягнути зміну, що сталася з нею, він ніжно мовив:
— Авжеж, ти впізнає́ш мене, я — твій коханий, принц Ядар, який, шукаючи тебе, пройшов половину королівств Землі й заради тебе заплив так далеко у це безбережне море.
Й бездушним голосом озвалася вона, мов очманіла від якогось важкого наркотичного зілля, наче луна, повторивши його слова, але не розуміючи їхнього істинного значення:
— Так, я тебе впізнаю́.
І не знайшов Ядар розради в тих її словах; й не погамували юнакової занепокоєності ті відповіді, що вона давала, повторюючи за ним, як той папуга, усі його любовні улещання та розпити.
І невтямки йому було, що троє співців уже завершили своє заклинання; адже, і справді, він геть забув про їхню присутність, коли знайшов Далілі. Але поки він стояв, міцно притискаючи дівчину до себе, чоловіки підійшли до нього й один із них ухопив його за руку. Чоловік той гукнув Ядара на ім’я й, хоч і незграбно вимовляючи слова, звернувся до нього мовою, якою послуговувалися у багатьох частинах континенту, мовивши:
— Ласкаво просимо на острів Наат, з якого вже немає вороття жодному живому мандрівцеві.
Ядар, пройнявшись страшною підозрою, нестримно напосівся на чоловіка з розпитами:
— Що ви за створіння? І чому Далілі опинилася у цьому місці? І що ви з нею зробили?
— Я — Вачарн, некромант, — з готовністю відповів чоловік, — а ці двоє — то мої сини, Вокал і Улдулла, які теж є некромантами. Ми живемо у домі за цими скелями, а за прислугу нам правлять потопельники, яких ми завдяки своєму чаклунству прикликали з морської безодні й повернули до подоби життя. Серед наших слуг є й ця дівчина, Далілі, разом з усією командою корабля, на якому вона відпливла з Орота, адже, як і те судно, на якому ти нещодавно прибув, її корабель віднесло вітром далеко в море, де невблаганна Чорна Річка підхопила його і, зрештою, розтрощила об рифи Наату. А ми з моїми синами, виспівуючи могутню формулу, що не потребує використання ані кола, ані пентакля, прикликали на берег увесь потонулий екіпаж, достоту так само, як оце щойно прикликали команду того судна, з якого лише ти один був порятований завдяки некромантській плавчині, яка діяла за нашим наказом і з певною метою.
