Несказанно страшний був той бій, і ще перш ніж він скінчився, Вокал з Улдуллою вже дихали важко, наче виснажені бігуни. Одначе за якийсь час життєві сили, схоже, стали полишати Вачарна мірою того, як із нього точилася кров. Біжучи, він раз у раз похитувався з боку в бік, і його удари ставали слабкішими. Некромантові одіяння, посічені ударами синів, звисали з нього, перетворившись на просякле кров’ю лахміття, кілька частин його тіла були майже відділені від тулуба, а саме тіло було порубане й покраяне хрест-навхрест, як катова колода. Врешті-решт, одним метким ударом Вокалові вдалось утяти тонку смужку, на якій досі трималася чаклунова голова, і голова впала на підлогу, й підскакуючи, покотилася нею.
І тоді, нестямно похитуючись, немовби досі прагнучи стояти прямо, тіло Вачарна перекинулося на підлогу й лежало, судомно здригаючись, наче якийсь велетенський безголовий птах, і постійно, хоч і марно, намагаючись підвестися та раз у раз падаючи назад. Жодного разу, силкуючись піднятися, тіло вже не спиналося на ноги, однак ятаган і досі був міцно стиснутий в його правиці, і труп наосліп підносив його з підлоги та кидав удари навскоси або ж рубав згори вниз, коли йому вдавалося подолати півшляху до того, щоб підвестися навстоячки. А голова й досі невпинно котилася покоєм, і з її губ злітали прокльони, вимовлені пронизливим голосом, не гучнішим за дитячий.
І тоді Ядар побачив, що Вокал з Улдуллою позадкували, немов охоплені раптовим жахом. Вони розвернулися до дверей з очевидним наміром утекти з покою, але не встиг Вокал, що йшов першим, підняти гобелен, який заслонював дверну пройму, як під його складками прослизнуло довге, чорне, зміїсте тіло Есріта, ласиці-фамільяра. І фамільяр підскочив у повітря, одним стрибком діставшись горла Вокала. Вчепившись зубами в його плоть, істота повисла на його шиї та розмірено почала смоктати кров, тимчасом як той, похитуючись, метався кімнатою, марно намагаючись зірвати її з себе тремкими від нестями пальцями.
Улдулла, схоже, намагався вбити те створіння; він голосно кричав, закликаючи Вокала стояти на місці, й здіймав свого ятагана, немовби очікуючи нагоди вдарити подібну до ласиці істоту. Але Вокал, здавалося, не чув його, або ж був надто знетямлений, щоб дослухатися до тих закликів. І тієї миті Вачарнова голова підкотилася до стіп Улдулли та вдарилась об них; а тоді відтята голова, люто шкірячись, схопила зубами поділ його мантії та повисла на ньому, коли той, охоплений панічним страхом, спробував відскочити. І хоч Улдулла несамовито рубав голову ятаганом, йому ніяк не вдавалося змусити її розціпити зуби, тож він скинув своє одіяння, на якому досі висіла батькова голова, і, покинувши його на підлозі, втік, оголений, з покою. І щойно Улдулла втік, як життя покинуло Ядара, і більше він нічого не бачив і не чув…
Із глибин забуття Ядар невиразно побачив палахкотіння далеких вогнів і почув наспіви далекого голосу. Здавалося, ніби він спливав на поверхню чорних морських вод у напрямку голосу і тих вогнів, немовби крізь тонку водянисту запону бачачи обличчя Улдулли, який стояв над ним, і клуби диму, що зринали з дивних посудин у Вачарновім покої. І долинув до нього голос Улдулли:
— Повстань із мертвих і будь в усьому покірний мені, твоєму господареві.
Тож, у відповідь на нечестиві обряди та некромантські заклинання, Ядар повстав до такого життя, яке було можливе для воскрешеного трупа. І хоч його плече та груди вкривала величезна чорна пляма засохлої крові, Ядар міг знову ходити і відповідати Улдуллі, як то роблять ожилі мерці. Туманно, немов якісь украй неважливі речі, пригадував він дещо про свою смерть і про обставини, що їй передували; і, роззираючись довкола затягнутими поволокою очима, марно шукав у покої відтяту голову та тіло Вачарна, Вокала і демона-ласицю.
А тоді Улдулла сказав йому: «Ходи за мною», і він слідом за некромантом вийшов на світло червоного опуклого місяця, що саме зринав із Чорної Річки й здіймався у височінь понад Наатом. Там, на нагір’ї перед маєтком, лежала велетенська купа попелу, серед якої ще жевріли та виблискували жарини, неначе живі очі, що пильно вдивлялися у довколишній світ, осяяний місяцевим світлом. Улдулла зупинився коло попелища, поринувши у споглядання; і Ядар став поруч із ним, не розуміючи, що дивиться на догоріле поховальне вогнище Вачарна та Вокала, яке його мертві раби спорудили та підпалили за Улдуллиною вказівкою.
